– Ви не розмовляєте? – запитала його Елена, вдаючи легку безтурботність, яка трохи змінила її голос. – Про вас ходить слава як про знаменитого балакуна… Ну ж бо, жвавіше!
– Ох, кузене, кузене! – вигукнула донна Франческа з виразом жалю, в той час як дон Філіп дель Монте нашіптував щось їй на вухо.
Андреа засміявся.
– Кавалере Сакумі, ми з вами тут мовчуни! Стряхнімося!
Вузькі очі азіата зблиснули лукавством, почервонілі від того вина темно-червоного кольору, що забарвило його вилиці. До цієї миті він дивився на герцогиню ді Шерні з екстатичним виразом бонзи, який споглядає божество. Його широке обличчя, яке неначе зійшло з класичної сторінки великого художника-гумориста Окусаві, почервоніло, наче серпневий місяць між рядами квітів.
– Сакумі закоханий, – тихо сказав Андреа, нахиляючись до Елени.
– У кого?
– У вас. Хіба ви не зрозуміли?
– Ні.
– Подивіться на нього.
Елена обернулася. І закоханий погляд зніченого азіата спричинив на її вустах такий відвертий сміх, що той відчув себе ображеним і приниженим.
– Тримайте! – щоб компенсувати свій знущальний сміх, вона висмикнула з гірлянди білу камелію й кинула її посланцеві з Країни вранішнього сонця. – Бачите, я до вас ставлюся прихильно.
Азіат притулив камелію до губів у комічному жесті захвату.
– Ох, Сакумі, Сакумі! – вдала ображену маленька баронеса д’Ізола. – Отак ви мене зраджуєте!
Він пробурмотів кілька слів, ще густіше почервонівши. Усі не стримуючись засміялися, так ніби цього чужоземця запросили саме для того, щоб покепкувати з нього. Сміючись, Андреа обернувся до Муті.
Вона, трохи відхиливши голову назад, нишком спостерігала за ним із-під примружених повік одним із тих жіночих поглядів, які важко описати і які, можна сказати, всмоктують і спивають із чоловіка, який їм сподобався, усе, що в ньому є найприємнішого, найжаданішого, найпривабливішого, усе, що спричинило в ній ту інстинктивну екзальтацію, з якої починається пристрасть. Незвично довгі вії прикривали райдужну оболонку, нахилену під кутом; білок плавав наче в рідкому сяйві із голубим відтінком; і майже непомітне тремтіння рухало нижню повіку. Здавалося, промінь її погляду впав на вуста Андреа, як на щось дуже солодке.
Елена й справді захоплено дивилася на цей рот. Чистий за формою, яскравий своїми кольорами, припухлий від чуттєвості, з дещо жорстким виразом, коли залишався закритим, він був напрочуд схожий на вуста на портреті невідомого дворянина в галереї Борґезе, зібранні глибоких і таємничих творів мистецтва, чимало з яких нагадують про постать божественного Чезаре Борджіа, намальовану божественним Санціо.[78] Коли губи розкривалися для сміху, цей вираз зникав; і білі квадратні зуби, усі однакові, надзвичайно блискучі, освітлювали рот, свіжий і веселий, наче в малого хлопця.
Як тільки Андреа обернувся, Елена відвела погляд; але не так швидко, тож молодик встиг його перехопити. Його опанувала така бурхлива радість, що він відчув, як спалахнули його щоки. «Вона мене прагне! Вона мене хоче!» – подумав він у захваті, переконаний в тому, що вже здобув перемогу над рідкісною жінкою. А ще подумав: «Це задоволення, якого я ще ніколи не переживав». У жінок буває такий погляд, що його закоханий чоловік не може не ототожнити з цілковитим володінням її тілом. Той, хто не бачив, як у прозорих очах спалахує полум’я першої ніжності, не знав найвищого блаженства. Потім жодна мить радості не зрівняється з цією.
Елена запитала, коли розмова навколо них пожвавішала:
– Ви залишитеся в Римі на всю зиму?
– На всю зиму й надалі, – відповів Андреа, для якого це просте запитання ховало в собі обіцянку кохання.
– То ви маєте дім?
– Дім Дзуккарі: domus aurea.[79]
– На Трінітá-деї-Монті? Та ви щасливець!
– Чому?
– Бо живете в такому місці, яке мені дуже до вподоби.
– Кажуть, що там зібрана, як коштовності у вазі, вся найвища окраса Рима?
– Це правда! Між обеліском Трінітá[80] й колоною Кончецйоне[81] тріпоче в знак обітниці моє католицьке й поганське серце.
Сказавши цю фразу, вона засміялася. У нього був готовий мадригал про тріпотливе серце; але він про нього не згадав, бо йому не хотілося продовжувати діалог у цьому фальшивому й легковажному тоні й розтрачувати в такий спосіб свою втіху. Він замовк.
78
Мається на увазі портрет Чезаре Борджіа (1475–1507), кондотьєра і кардинала, прототипа «Державця» Макіавеллі, пензля Рафаеля.
79
Золотий дім (лат.). Мається на увазі Золотий дім Нерона – одна з найвизначніших архітектурних пам’яток давньоримської доби.
80
Обеліск Саллюстія на площі Трініта-деї-Монті – один з тринадцяти античних обелісків Рима, що здіймається над сходами Площі Іспанії. Зведений у Римській імперії на зразок єгипетських обелісків.
81