Двоє супротивників мовчки закінчили перевдягатися. Чутка про сварку вже розійшлася серед присутніх, досягла й тих, які сиділи на трибуні, збільшивши цікавість до наступних перегонів. Графиня Луколі з витонченою підступністю повідомила новину донні Іпполіті Альбоніко. Ця остання, не виявивши найменшої стурбованості, сказала:
– Шкода. Я гадала, вони друзі.
Чутка поширювалася, набуваючи нових подробиць серед вродливого жіноцтва. Разом із тими, що закликали битися об заклад, вона збуджувала натовп. Мічінг Маллечо, кінь графа д’Уджента, і Бруммель, кінь маркіза Рутоло, були фаворитами; крім них, участь у перегонах брали Сатиріст дюка ді Беффі й Карбонілла графа Каліґаро. Проте добрі знавці сумнівалися, що перегони виграє хтось із двох перших, вважаючи, що нервова напруга їхніх вершників, безперечно, зашкодить їхньому успіху в перегонах.
Але Андреа Спереллі анітрохи не хвилювався, він був майже веселий.
Думка про свою перевагу над суперником додавала йому впевненості. Крім того, лицарський потяг до небезпечних авантюр, успадкований від батька, що був великим прихильником лорда Байрона, спонукав його бачити свою пригоду в промінні слави. І весь природжений запал його юнацької крові пробудився перед небезпекою. Донна Іпполіта Альбоніко враз піднялася на саму вершину його душі, ще жаданіша й гарніша.
Він підійшов до свого коня зі схвильованим серцем, наче до друга, який приніс йому сподіване повідомлення про великий спадок. Він лагідно помацав йому морду, й око тварини, те око, де незгасним сяйвом світилася вся шляхетність його породи, сп’янило його, наче магнетичний погляд жінки.
– Маллечо, – пробурмотів він, поплескуючи його, – сьогодні великий день! Ми повинні перемогти.
Його тренер, чоловік із червоною пикою, проводжаючи пильним поглядом інших коней, яких конюхи вели на повідках, сказав хрипким голосом:
– No doubt.[146]
Мічінг Маллечо був чудовим гнідим, що виріс у конюшнях барона ді Субейрана. Він поєднував струнку елегантність форм із надзвичайною силою ніг. Від його блискучої й тонкої шерсті, під якою виднілися сплетіння вен на грудях і на стегнах, здавалося, струменів майже вогонь із парою, так яскраво він палав життям. Уміючи робити високі стрибки, він часто переносив свого вершника через усі перешкоди, не зупиняючись ані перед потрійним парканом, ані перед кам’яним муром, відважно переслідуючи собак упритул за їхніми хвостами. Погук вершника збуджував його більше, ніж удар острог, а ласка примушувала його тремтіти.
Перш ніж сісти верхи, Андреа уважно оглянув усе спорядження, переконався в міцності кожної застібки й кожного ременя. Після чого, усміхаючись, стрибнув у сідло. Тренер виразив свою віру в перемогу промовистим жестом, дивлячись у спину хазяїну, що поїхав геть.
Біля тоталізатора тіснився натовп гравців. Андреа відчув, що всі погляди спрямовані на його персону. Він подивився на правий бік трибуни, шукаючи очима Альбоніко, але не міг нікого впізнати в натовпі дам. Привітав Ліліан Тід, яка стояла близько і добре знала звички Маллечо, що вмів ганятися за лисицями й за химерами. Маркіза д’Ателета зробила здалеку знак докору, бо знала про його сварку.
– Які ставки роблять на Маллечо? – запитав він у Людовіко Барбарізі.
Під’їжджаючи до лінії старту, він холодно обмірковував метод, який він застосує для того, щоб перемогти, й дивився на трьох своїх суперників, які їхали попереду, думаючи по силу та вміння кожного. Паоло Каліґаро був справжнім демоном лукавства, знаючи всі хитрощі перегонів не гірше за будь-якого жокея, але його Карбонілла, хоч і була швидкою кобилою, не відзначалася витривалістю. Дюк ді Беффі, верхівець високої школи, який виграв не одні перегони в Англії, мав під собою коня з важким характером, який міг відмовитися стрибати через ту або ту перешкоду. Натомість Джанетто Рутоло сидів на чудовому й досить добре дисциплінованому коні. Але, попри свою силу, він був надто буйний і вперше брав участь у публічних перегонах. Крім того, він перебував у стані жахливої нервозності, як видно було з багатьох ознак його поведінки.
Андреа думав, дивлячись на нього: «Моя сьогоднішня перемога вплине на завтрашню дуель, у цьому сумніватись не випадає. Він, безперечно, втратить голову і тут і там, а я повинен зберігати спокій на обох полях». Але потім він подумав: «Який буде настрій у донни Іпполіти?» Йому здалося, що навколо нього запанувала дивна тиша. Він виміряв поглядом відстань до першої перешкоди. Помітив на біговій доріжці блискучий камінь. Відчув, що Рутоло спостерігає за ним, тремтячи всім тілом.