Рим сяяв того травневого ранку в промінні сонця. Вони проминули водограй, що сміявся срібним сміхом на майдані, який ще перебував у затінку. Брама одного з палаців була відчинена, й у глибині подвір’я виднілися портики й статуї. З барокового архітраву вибудуваної з туфу церкви звішувалися травневі привітання на честь Діви Марії. Виїхавши на міст, вони побачили блискучі води Тибру, які бігли між зеленавими будинками до острова Сан-Бартоломео.[148] Після невеличкого підйому перед їхніми очима з’явилося величезне місто – священне, осяйне, між дзвіницями, колонами й обелісками, короноване куполами й ротондами, з чіткими обрисами, схоже на акрополь на тлі синього неба.
– Ave, Roma, morituri te salutant,[149] – сказав Андреа Спереллі, викинувши недопалок у напрямку Вічного міста.
Потім додав:
– Правду кажучи, дорогі друзі, мені зовсім би не хотілося дістати удар шпагою в такий день.
Вони були вже на віллі Шарра, наполовину розтягнутій будівельниками нових будинків. Вони звернули в провулок, затінений високими й стрункими лаврами між двома живоплотами з троянд. Барон Санта-Марґеріта, виглянувши у віконце, побачив іншу карету, що стояла на майдані перед віллою, і сказав:
– Нас тут уже чекають.
Він подивився на годинник. До визначеного часу лишалося десять хвилин. Він зупинив свій екіпаж. І разом із секундантом та хірургом вони попрямували до супротивників. Андреа залишився чекати їх у провулку. Подумки він став уявляти собі різні способи нападу й захисту, які планував використати, щоб домогтися успіху. Але його увагу відвертала невиразна гра світла й тіней у гіллі лаврів. Його очі блукали за вітами, які розгойдував вранішній вітер, тоді як його розум обмірковував, як завдати рани супротивникові. І дерева, лагідні, наче в любовних алегоріях Франческо Петрарки, примушували його зітхати, забувши думки про влучний удар.
Нарешті його покликав Барбарізі і сказав:
– Ми готові. Сторож відчинив браму вілли. Ми маємо у своєму розпорядженні кімнати нижнього поверху; це велика зручність. Іди перевдягнися.
Андреа пішов за ним. Поки він перевдягався, двоє лікарів відкрили свої скриньки, де виблискували маленькі інструменти зі сталі. Один із них був ще зовсім молодий, блідий, лисуватий, із жіночними руками, з трохи жорстким ротом, із рухливою нижньою щелепою, надмірно розвиненою. Другий був уже зрілим чоловіком, кремезний, усипаний ластовинням, із густою рудою бородою, з бичачою шиєю. Один із них здавався фізичною протилежністю другого, й така несхожість привабила зацікавлену увагу Спереллі. Вони готували на столі бинти й розбавлену фенолом воду, щоб дезінфікувати леза шпаг. Гострий кислотний запах наповнював кімнату.
Коли Спереллі привів себе в порядок, він вийшов зі своїм секундантом і з лікарями на майдан. Видовище Рима між пальмами знов привернуло його увагу й наповнило його хвилюванням. Його опанувало нетерпіння. Він хотів бути вже напоготові й почути команду про початок дуелі. Йому здавалося, він готовий завдати вирішального удару й перемогти.
– Готовий? – запитав Санта-Марґеріта, йдучи йому назустріч.
– Готовий.
Місце, обране для поєдинку, було під стіною вілли, посипане дрібним гравієм, добре притоптаним. Джанетто Рутоло вже стояв на протилежному кінці з Роберто Кастельдьєрі й Карло де Соза. Кожен прибрав дуже поважного, майже врочистого вигляду. Двох супротивників поставили так, щоб вони могли дивитись один на одного. Барон Санта-Марґеріта, призначений командувати поєдинком, зауважив, що сорочка Джанетто Рутоло надто накрохмалена, виготовлена з надто жорсткої тканини, з високим коміром; і він указав на це Кастельдьєрі, що був секундантом Рутоло. Той поговорив зі своїм підопічним. І Спереллі побачив, як його супротивник почервонів і рішучими рухами почав стягувати з себе сорочку. Андреа з холодним спокоєм наслідував його приклад. Він підкасав штани, узяв із рук барона Санта-Марґеріта рукавичку, ремінець і шпагу. Він озброївся з великою ретельністю, а тоді змахнув шпагою, аби переконатися, що добре тримає її в руках. Коли він зробив цей рух, його біцепс проступив виразно, засвідчивши, що Андреа добре розвинув руки й набув чималої сили.
148
На острові Сан-Бартоломео знаходиться базиліка Сан-Бартоломео, де зберігаються мощі святого.
149
Слався, Риме, той, хто йде на смерть, вітає тебе! (