Выбрать главу

– Американка?

– Ні, італійка, родом із Сієни. Походить із родини Бандінеллі,[159] охрещена у воді з Фонте ґайя – Веселого Джерела.[160] Але схильна до меланхолії й дуже лагідна. Історія її шлюбу також не дуже весела. Той Феррес не вельми симпатичний персонаж. Проте вони мають доньку, яку дуже люблять. Ти побачиш її: бліда, з густим волоссям, із величезними очима. Дуже схожа на свою матір… Поглянь-но, Андреа, на цю троянду, чи не здається вона оксамитною? А ця інша? Їх хочеться з’їсти! Вони наче виготовлені зі сметани. Яка краса!

Вона й далі підбирала троянди й мило базікала.

Густі пахощі, що п’янили, немов сторічне вино, линули від оберемка квітів; деякі пелюстки повідпадали й застрягли в складках спідниці донни Франчески. Біля вікна в осяйному сонячному світлі легенько розгойдувалася темна вершина кипариса. Й у пам’яті Андреа звучав, немов уривок із музичної мелодії, рядок із вірша Петрарки:

Троянди відлетіли і слова.[161]

На третій ранок після цього він подарував маркізі д’Ателета сонет, що дивовижно нагадував сонет стародавній і був написаний на пергамені, прикрашеному обличчями тих, котрі сміються на требниках Аттаванте[162] та Ліберале да Верона.[163]

Скіфаноя (слава Есте),Де Косса змагався з Козімо Турою[164]У святкуваннях за своїми мурами,Не бачила такого торжества.
Стільки троянд – таких прекрасних квітівПринесла вона гостю, що там перебував,Яких ніхто і в небесах не мав,Щоб почепити їх на райські віти.
Вона базікала й складала квіти,Яких їй не було куди подіти.«Чи це не Грація, не донька Божества?» —
Подумав я, й від щастя плачу й плачу,А потім вірш Петрарки замаячив:«Троянди відлетіли і слова».

Ось так Андреа почав знову наближатися до Мистецтва, з цікавістю експериментуючи з жартівливими і веселими сюжетами, але глибоко замислюючись над серйознішими творами. Чимало амбіцій, які хвилювали його раніше, почали відроджуватися в ньому; багато давніх проектів постали в його пам’яті у зміненому або первісному вигляді; багато давніх ідей повернулися до нього в новому або в досконалішому світлі; багато образів, колись побачених лише мигцем, тепер засвітилися перед ним, ясні й чітко окреслені, хоч він і не усвідомлював, чому і як вони в ньому розвинулися. Несподівані думки виринали з таємничих глибин свідомості й захоплювали його зненацька. Здавалося, всі неясні елементи, які накопичилися в ньому, тепер об’єднувалися особливим зусиллям волі й перетворювалися на думки за допомогою того самого процесу, через який шлункове травлення виробляє речовини, що підтримують існування тіла. Він мав намір винайти форму сучасної поеми – незмінна мрія багатьох поетів; і хотів створити справді новітню лірику, сучасну за змістом, але забарвлену всіма ознаками античної елегантності, глибоку й прозору, палку й чисту, сильну й стриману. Крім того, він мріяв написати книжку з мистецтва про первісних живописців, митців, чия творчість передувала Відродженню, про тих, які творили в другому сторіччі й були дуже мало відомі. Свою третю книжку він мав намір присвятити Берніні,[165] це мало бути велике дослідження декадентського руху, митців, які гуртувалися навколо того дивовижного чоловіка, улюбленця сімох пап, який впливав не тільки на все мистецтво, а й на все життя у своєму сторіччі. Для написання кожної з цих книжок йому, природно, були потрібні багато місяців часу, чимало досліджень, багато праці, висока напруга інтелекту, значна спроможність координації.

У тому, що стосувалося малювання, він мав намір проілюструвати офортами третій і четвертий день «Декамерона» за зразком «Історії Анастасія Чесного»,[166] де Сандро Боттічеллі виявив таку витонченість смаку в мистецтві групування та виразу. Крім того, він плекав думку створити серію «Снів», «Капричіо», «Гротесків», «Костюмів», «Казок», «Алегорій», «Фантазій» у легкій манері Калло,[167] але зовсім з іншим почуттям і зовсім в іншому стилі, щоб мати змогу вільно віддаватися своїм фантазіям, своїм уявленням, своїй найдотепнішій цікавості та найсміливішій розкутості майстра живопису.

15 вересня, в середу, прибула нова гостя.

Маркіза поїхала зі своїм первістком Фердинандо та з Андреа зустріти подругу на найближчій станції Ровільяно. Поки фаетон спускався дорогою, затіненою високими тополями, маркіза розповідала Андреа про свою подругу з великою прихильністю.

вернуться

159

Бартоломео Бандінеллі (1493 – бл. 1560) – італійський скульптор доби Ренесансу, учень іншого флорентійського майстра – Джованфранческо Рустичі, друга Леонардо да Вінчі (див.: Ліна Костенко, Сніг у Флоренції // Вибране, Київ, 1989).

вернуться

160

Фонте Ґайя – монументальний фонтан і складна гідравлічна споруда, зведена на центральній площі Сієни – П’яцца дель Кампо – в 1346 р. Фонтан згодом, у 1419 р., прикрасив статуями Якопо делла Кверча (1374–1438), майстер флорентійського Ренесансу, попередник Мікеланджело за стилістикою своїх сповнених життя й експресії скульптур.

вернуться

161

245-й сонет з «Канцоньєре» Петрарки.

вернуться

162

Аттаванте дельї Аттаванті (1452 – бл. 1525) – італійський мініатюрист флорентійської школи; його Требник («Messale») 1483 р. зберігається в Ліонському соборі, а Требник 1485–1487 рр., намальований для короля Угорщини Маттіа Корвіно, – у Королівській бібліотеці Брюсселя.

вернуться

163

Ліберале да Верона (бл. 1445–1530) – італійський мініатюрист веронської школи.

вернуться

164

Ренесансний палац Скіфаноя, знаменитий своїми фресками, був збудований у Феррарі для однієї з найдревніших князівських династій Італії Есте, що правила Феррарою та Моденою більш як півтисячоліття. Назва «Schifanoia» походить від виразу «schivar la noia» – тікати від нудьги. Франческо дель Косса (бл. 1435–1477) та Козімо Тура (бл. 1430–1495) – провідні художники феррарської школи раннього італійського Ренесансу, що розписували палац.

вернуться

165

Джан (Джованні) Лоренцо Берніні (1598–1680) – найвидатніший архітектор і скульптор італійського Бароко.

вернуться

166

Настаджо дельї Онесті – герой Оповідки восьмої Дня п’ятого «Декамерона» Боккаччо.

вернуться

167

Жак Калло (1592–1635) – французький гравер і художник, відомий своєю експресивністю та елегантністю.