Насолода

Усі ці особливості я запозичую в рисувальника; відчуваю дивну втіху, коли спогадую їх, описую; певно, я сп’яніла від мистецтва; мозок у мене заповнений тисячею ліній, тисячею постатей; і посеред цієї плутанини я завжди бачу постаті жінок, незабутні голови святих і невинних дів, тих, які усміхалися мені в моєму релігійному дитинстві у старій Сієні з фресок Таддео й Симоне.[186]

Жоден шедевр найпередовішого й найвитонченішого мистецтва не може залишити в душі такого сильного, такого тривалого, такого незабутнього враження. Ці видовжені тіла, тонкі, наче стебла лілей; ці тонкі й похилені шиї; ці опуклі лоби, що виступають наперед; ці уста, позначені стражданням і привітністю; ці руки (о, Мемлінґ![187]), витончені, воскові, прозорі, немов облатки, наповнені більшим значенням, аніж будь-які інші обриси; і це волосся, червоне, як мідь, руде, як золото, русяве, як мед, де волосини майже відокремлені одна від одної релігійним терпінням пензля; і ці шляхетні й ваговиті пози й тоді, коли вони беруть квітку від янгола, й тоді, коли кладуть пальці на розкриту книгу, й тоді, коли нахиляються над дитиною, й тоді, коли тримають на колінах тіло Христа, або коли благословляють, коли помирають в агонії, коли підносяться в рай, – усі ці чисті, щирі й глибокі речі зворушують і хвилюють до глибини душі і назавжди закарбовуються в пам’яті, наче видовище людського смутку, побаченого в реальності життя, в реальності смерті.

Сьогодні перед нашими очима постали жінки художників-примітивістів. Я і Франческа сиділи на низькій канапі, перед нами стояв великий мольберт, на якому лежала шкіряна тека з малюнками, які рисувальник, сидячи навпроти нас, повільно перегортав, коментуючи. Знову й знову я бачила, як його рука брала аркуш і перекладала його на протилежний бік теки з великою обережністю. Чому з кожним таким перегортанням я відчувала всередині себе тремтіння, так ніби ця рука торкалася мене?

У якусь мить сидіти йому стало незручно, й він став навколішки на килим і перегортав свої малюнки далі. Говорячи, він майже щоразу звертався до мене; і не здавалося, що він хоче мене чогось навчити, він лише радився зі знавцем, рівним собі; і всередині мене ворухнулося вдоволення, змішане з почуттям вдячності. Коли в мене вихоплювався вигук подиву й захвату, він дивився на мене з усмішкою, яку я досі бачу перед собою і яку не можу визначити. Двічі або тричі Франческа спиралася рукою йому на спину з фамільярністю, не маючи наміру просити пробачення. Побачивши голову первістка Мойсея, змальовану з фрески Сандро Боттічеллі в Сикстинській капелі, вона сказала: «Ти трохи схожий на нього, коли на тебе нападає меланхолія». Побачивши голову архангела Михаїла, який є фрагментом Павійської Мадонни Перуджино,[188] вона зауважила: «Він схожий на Джулію Мочетто, правда ж?» Він мовчав і перегорнув аркуш не так повільно. Тоді вона докинула сміючись: «Геть образи гріха!»

Можливо, Джулія Мочетто – це та жінка, яку він колись кохав? Коли він перегорнув аркуш, я відчула незрозуміле бажання знову побачити архангела Михаїла й роздивитися його з великою уважністю. Чи це була лише цікавість?

Я не знаю. Не наважуюся заглянути до себе всередину, в таємничі глибини своєї душі. Волію не квапитися, обманюючи себе; не думаю про те, що раніше або пізніше усі огорнуті туманом території потраплять під владу ворога; я не маю мужності стати до боротьби, я боягузка.

Але в мене був сьогодні радісний день. Я перебуваю у стані інтелектуального збудження, так ніби випила багато філіжанок міцного чаю. Не маю найменшого бажання лягти спати. Ніч дуже тепла, наче в серпні. Небо не захмарене, але затягнуте туманом, схоже на матерію, вкриту перлами; море дихає повільно й неголосно, але шум водограїв заповнює паузи. Лоджія мене притягує. Помріємо трохи? Про що?

Очі невинних і святих дівчат переслідують мене. Я досі бачу ті очі, глибокі, довгі й вузькі, з опущеними повіками, з-під яких вони дивляться зачарованим поглядом, смиренним, наче погляд голубки, трохи косим, наче погляд змії. «Будь простим, як голубка, й обачним, як змія», – сказав Ісус Христос.

Будь обачна. Помолися, лягай у постіль і засни.