- А в мене вибору немає, товаришу підполковник. Я мушу, як вчить нас журнал «Радянський міліціонер», перебрати подумки всі версії і зупинитися на одній.
- Ну, тисни на гальма, зупиняйся. Нема коли кататися. Ти що, не втямив: ми вже приїхали!
- Як приїхали? Куди? Що я маю втямити?
- А те, що вже вся Оболонь гуде: міліція, мовляв, вирахувала, хто це перехожим кишені чистить - і ось-ось заловить на гарячому.
- Та невже? Та я ж нікому! Ну… майже нікому. Так, парі хлопців з райвідділу.
- Ото тепер сиди і молись, як ти любиш казати, щоб наш грабіжник не ходив на базар і не перекурював у своєму дворі з пенсіонерами.
Старий нарешті підвівся, підійшов до вікна, витяг «біломорину» і в перервах між затяжками пояснив мені, що сталося.
Всупереч відомій блатній приказці основною згубою для фраєра є не жадібність, а пиха. Вона мене і підвела. Повихвалявся перед оболонськими лягавими, який я розумний, а хтось із них своєму місцевому начальству доповів, те начальство вдома за чаєм розляпало, теща на базарі розповіла, ну і… повний абзац оперативним таємницям.
А все ж було так добре продумано, що хоч зараз вписуй до підручника з криміналістики! Я від самого початку поставив на нічних сторожів. Ні, спершу я грішив на кочегарів з нічної зміни. Але всі вони не вписалися в мою версію. Більшість охоронців - теж. Крім одного-єдиного.
Молодий слюсар з відомого київського заводу, шостий розряд, «майстер золоті руки», кращий за професією у галузі, раптом кидає роботу і влаштовується нічним сторожем. На сімдесят каербе і голий вассер. Добро би він овочеву базу охороняв, а то ж - звичайнісіньку установу, самі канцтовари, та й ті пораховані. І не хворий, і ні з ким не конфліктував, і ні в що не вплутався (мається на увазі кримінал), а на утриманні у нього двоє дітей малолітніх і дружина, котра не працює, здається, з моменту зачаття старшенького. А він з двохсот десяти-двохсот двадцяти, плюс квартальні премії, плюс тринадцята зарплата - раптом переходить на сімдесят… мимоволі замислишся.
Усе це я виклав Старому, не приховавши своїх марнославних намірів заловити підозрюваного на гарячому максимум за пару найближчих ночей аби привести його до кабінету Генерала і наче так, між іншим зауважити:
- Тут дехто з присутніх не раз підколював інспектора Сироту, що він своїх злочинців вишукує лекційно-семінарським способом. Так от вам мій контраргумент - живий злочинець, якого я вирахував на кінчику пера! Прийміть і розпишіться.
Старий пирхнув і навіть плечима знизав з погордою:
- Вирахував ти його й справді непогано. Як для екзамену в середній школі міліції. А як для нормального життя, то є тут одна придибенція. Маємо потерпілих, склад злочину, навіть сяких-таких свідків, але! Мотив, синку, мотив! Який? У нас мільйони живуть на сімдесят п’ять карбованців у місяць. А по селах - ще менше. Але майже ніхто з них не виходить на нічне полювання з карабіном у руках. Хто підробляє, хто підкрадає, хто відверто цупить. Але «людина з рушницею» - це вже, синку, не жарти. Це, між іншим, на всі п’ятнадцять років тягне. У нього що - ще два життя в запасі?
- А може йому припекло? Може він сам хворий чи хтось із рідних, на ліки не вистачає?
- Сирота, не тринди. У тебе якась версія щодо мотиву є?
- Немає.
- Ото ж! Сподівався - візьмеш на гарячому, злочинець сам усе розкаже?
- Була така думка.
- Дурна думка.
- Згоден.
- Та не лізь поперед батька в пекло! Для цього старші за тебе є. Затям: пом’якшуючі обставини не тільки адвокат шукає, а й слідчий. От ти кажеш: хлопець кинув золоту роботу і перейшов на ту, де сімдесят чи сімдесят п’ять на місяць платять.
- Кажу.
- Тоді ще скажи ось що: ця ідея роздобути карабін і грабувати перехожих коли йому на думку спала?
- В якому розумінні?
- У прямому. Він з хорошої роботи пішов для того, щоб на грабунках ще більше заробляти? Чи навпаки - семидесяти п’яти рублів виявилося замало і він у такий спосіб сімейний бюджет поповнює?
- Не знаю. Не думав. І потім - у вироках як пишуть? Грабунок із корисливою метою чи з метою особистого незаконного збагачення. А коли ця дурна думка в його дурну голову влізла - хіба це має якесь значення?
- От і подумай. Аби тільки часу вистачило.
На жаль, глибоко замислився і підозрюваний. Після того, як його викликав до себе придурок-кадровик, вигнаний з армії по статті «три-б» (параноя) і ляпнув приблизно таке:
- Тут я чув, що міліція, начебто, думає на когось із нічних сторожів, що то він людей грабує, але все то розраховано на дурників. Це вони хочуть перевірити у нас дисципліну праці. Ще, чого доброго, ревізора пришлють о третій ночі. Так щоб ти цеє… з роботи ні ногою! Не підводь мене.
Колишній «майстер золоті руки» і справді добре знав Оболонь та Куренівку. Він відірвався від нашого «хвоста», якого ми йому завчасно вчепили, і розчинився посеред приватного сектору за пташиним базаром. Та ще й встиг десь приховати карабін. А потім мертво ліг на дно. І цим остаточно себе видав. Бо що зробив би справжній професіонал на його місці? Заховав би якомога надійніше зброю, а потім повернувся городами у свою сторожку, де нахабно сказав би тим, хто на нього чекав: «Вибачайте, дорогі радянські міліціонери, а які у вас є докази? Хтось мене зафіксував, тобто, опізнав? Чим я можу довести свою присутність на робочому місці в такі-то дні? А чим ви можете довести мою відсутність? Кажете, хтось схожий на мене, грабував людей? Так он ваш сержант теж на мене схожий. Що ви ще проти мене маєте? На робочому місці не застали? Готовий нести повну відповідальність згідно з Кодексом законів про працю. А не з кримінальним, наголошую. Зараз, хвалити Бога, не тридцять сьомий рік, коли за п’ятнадцять хвилин спізнення давали п’ять років таборів». І найсумніше те, що підозрюваний був би правий…
Звичайно, якби не ті ляпала з райвідділу і шизонутий кадровик, ми б учинили інакше. Слідкували б за ним удень і вночі і, врешті решт, скрутили б на місці чергового злочину. А може б, не чекаючи, самі цей напад спровокували б. Оскільки сексуальний момент для нашого «партизана» не мав ніякого значення, підсунули б йому, як «підставу», кількох хирлявих інтелігентів в окулярах… і зі званням майстра спорту СРСР по самбо. Вони б цього «партизана» навколо його карабіна вузликом зав’язали. Але, знацця, не судилося.
Федорчук таки придумав, що йому робити з нашим «фантом». Ні, він і не збирався рятувати честь пограбованої тещі свого заступника. Він вчинив, як справжній єзуїт. Доповів Щербицькому, що «дев’ятка» (дев’яте управління КДБ по охороні керівників партії і уряду, - авт.) поки що не в змозі гарантувати повну безпеку шановному Ве-Ве під час поїздок на дачу в Петрівцях. Бо міліціонери генерала Головченка бездарно проґавили особливо небезпечного озброєного злочинця і той зараз швендяє з армійським карабіном у руках уздовж урядової траси.
Ве-Ве прореагував адекватно.
Я чекав, що одразу розпочнеться роздача слонів, покарання всіх причетних, починаючи від вищезгаданого кадровика і закінчуючи одним надміру самозакоханим старшим інспектором міської Управи, але, але, але… Кадровика, звісно, вигнали ік бісовій матері. І навіть ненадовго посадили за розголошення державної таємниці. Щоправда, не одразу, а десь згодом.
Стосовно ментів, то Генерал викликав усіх, хто був під рукою і сказав у властивій йому манері:
- Товариші лягаві, в ружжо! Ніхто нікуди не розходиться. Цілодобова готовність! Спати, харчуватися, перекурювати і відправляти природні потреби будете водночас. Ловимо «партизана». Як кому не подобаються умови праці, хай пише рапорт, але після закінчення операції. Одне слово - настукала якась падла. Самому Міністру ґнота вставили.
Ми й без начальника розуміли, що таке наполоханий любитель із карабіном в руках посеред столиці. Тому ніхто не ремствував. Швиденько розбилися на групи, позалишали засідки на квартирах родичів та друзів підозрюваного, а самі заходилися прочісувати горища і підвали, руїни, недобудови та зелені зони.