й. О, се дiло возможне i за се сердиться не треба. В сiм’ї не без виродка — теє-то як його. Хiба єсть яка земля, праведними Iовами[13] населена? Два плута в селi i селу безчестя не роблять, а не тiлько цiлому краєвi.
й. От то тiлько нечепурно, що москаль взявся по-нашому i про нас писати, не бачивши зроду нi краю i не знавши обичаїв i повiр’я нашого. Коли не пiп…
() Полно, довольно, годi, буде балакати. Тобi яке дiло до чужого хисту? Ходiм лиш до будущої моєї тещi. (.)
()Горько менi слухати, що Терпилиху зоветь другий, а не я, тещею. Так Наталка не моя? Наталка, котору я любив бiльше всього на свiтi; для которої одважовав жизнь свою на всi бiди, для которої стогнав пiд тяжкою роботою, для которої скитався на чужинi i заробленую копiйку збивав докупи, щоб розбагатiть i назвать Наталку своєю вiчно! I коли сам Бог благословив мої труди, Наталка тогдi достається другому! О злая моя доле! Чом ти не такая, як других? (.)
№ 16
а.
о. А що, Миколо! яка чутка?
а. Не успiв нiчого i спитати. Лихий принiс возного з виборним. Та тобi б треба притаїтись де-небудь. Наталка обiщала на час сюда вийти.
о. Як я удержусь не показатись, коли побачу свою милу?
а. Я кликну тебе, коли треба буде.
Петро прячется.
а.
() Що ти хотiв сказати менi, Миколо? Говори швидше, бо за мною зараз збiгаються.
а. Нiчого. Я хотiв спитати тебе, чи ти справдi посватана за возного?
() Посватана… Що ж робить, не можна бiльше сопротивлятися матерi. Я i так скiлько одвильовалася i всякий раз убивала її своїм одказом.
а. Ну, що ж? Возний — не взяв його враг — завидний жених. Не бiйсь, полюбиться, а може, i полюбивсь уже?
()Миколо, Миколо! Не грiх тобi тепер надо мною смiятись! Чи можна менi полюбити возного або кого другого, коли я люблю одного Петра. О, коли б ти знав його, пожалiв би i мене, i його.
а. Петра? (.)
() Що ти менi згадав! Ти роздираєш моє серце. О, я бiдна! (.) Бачиш Ворскло?.. Або там, або нi за ким.
( ) Бачиш ту сторону? Отже, i в Ворсклi не будеш, i журитись перестанеш.
а. Ти, менi здається, побувавши довго в городi, ошалiв i совсiм не тим став, що був.
а. Коли хочеш, то я так зроблю, що i ти не та будеш, що тепер.
а. Ти чорт знаєть що верзеш, пiду лучче додому. (.)
() Пожди, одно слово вислухай, та й одв’яжись од мене.
а. Говори ж — що такеє?
а. Хочеш бачити Петра?
а. Що ти? Перехрестись! Де б то вiн взявся?
а. Вiн тут, та боїться показатись тобi, потому що ти посватана за возного.
а. Чого ж йому боятись? Нам не грiх побачитись, я iще не вiнчана… Та ти обманюєш!..
а. Не обманюю — приглядайся! Петре, явись!
Наталка при появлении Петра вскрикивает: «Петро!» Петро вскрикивает: «Наталка!», оба стремятся друг к другу, обнимаются.
Немая сцена.
()
о. Наталко! В який час тебе я встрiчаю!.. I для того тiлько побачились, щоб навiки розлучитись.
а. О Петре! Скiлько сльоз вилила я за тобою. Я знаю тебе i затим не питаюся, чи iще ти любиш мене, а за себе — божусь…
() Об любовi поговорите другим разом, лiпшим часом; а тепер поговорiте, як з возним розв’язаться.
а. Не довго з ним розв’язаться: не хочу, не пiду, та й кiнцi в воду!
о. Чи добре так буде? Твоя мати…
() Мати моя хотiла, щоб я за возного вийшла замуж затим, що тебе не було. А коли ти прийшов, то возний мусить одступитися.
о. Возний — пан, чиновний i багатий, а я не маю нiчого. Вам з матiр’ю треба подпори i защити, а я через себе ворогiв вам прибавлю, а не помощ подам.
а. Петре! Не так ти думав, як одходив!
о. Я одинаковий, як тогдi був, так i тепер, i скажу тобi, що i мати твоя не согласиться промiняти багатого зятя на бiдного.
а. Трохи Петро неправду говорить.