Відповідно до ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних чи оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства. Суди розглядають справи, визначені у ч. 1 цієї статті, у порядку позовного, наказного та окремого провадження. З наведеного випливає, що всі справи, що вирішуються в межах цивільного судочинства, стосуються прав, свобод та інтересів, які підпадають під визначення «цивільні» в контексті ч. 1 статті 6 Конвенції. Однак, враховуючи зміст п. 2 ч. 1 ст.100, ч. 6 ст. 235 ЦПК, що унеможливлює наявність спору про право в справах наказного та окремого провадження, можна стверджувати, що гарантії, закріплені в п. 1 ст. 6 Конвенції, розповсюджуються лише на справи позовного провадження.
Враховуючи вищевикладене, можна виокремити такі основні складові елементи права на справедливий судовий розгляд:
— необтяжений юридичними та економічними перешкодами доступ до судової установи;
— належна судова процедура;
— публічний судовий розгляд;
— розумний строк судового розгляду;
— розгляд справи незалежним та безстороннім судом, встановленим законом.
Все це охоплюється сучасним поняттям цивільного процесу, втіленим, зокрема, і у коментованому Цивільному процесуальному кодексі України.
Чим же є цивільний процес? Поняття цивільного процесу дискутується в науці цивільного процесуального права упродовж всього періоду його розвитку. В спеціалізованій літературі поняття «цивільний процес» визначається по- різному.
Дореволюційні процесуалісти визначали цивільний процес «як форму судового здійснення норм матеріального цивільного права з метою захисту інтересів, які захищаються матеріальним правом, але недостатньо ним забезпечуються. Кінцева мета процесу полягає в тому, щоби право не лише існувало, але й діяло, оскільки шляхом процесу держава сама приводить право в дію. Відтак, цивільний процес є порядок примусового здійснення цивільного права, і зводиться до організованої сукупності норм, що визначають спосіб дії, як існуючих органів захисту права, так і осіб, що користуються цим захистом, або так чи інакше залучаються до неї».
Сучасна юридична наука визначає цивільний процес (провадження) як урегульовану цивільним процесуальним правом систему дій, діяльність суду, осіб, що беруть участь в справі та інших учасників процесу, сукупність процесуальних дій і цивільно-процесуальних правовідносин, що складаються між судом та іншими суб’єктами при розгляді і вирішенні цивільної справи судом загальної юрисдикції.
Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (ст. 124 Конституції). Згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції при здійсненні правосуддя» від 1 листопада 1996 р. № 9 предметом судового розгляду можуть бути будь-які правовідносини, які виникають у державі, як ті, що регулюються правовими нормами, так і ті, при вирішенні яких суд може виходити з аналогії закону чи аналогії права.
Отже, основна функція цивільного процесу полягає в забезпеченні цивільного судочинства науково обґрунтованими та практично апробованими формами і засобами впливу на цивільні процесуальні відносини з метою справедливого, неупередженого та своєчасного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Цивільний процес характеризується певною динамікою виникнення, зміни і припинення сукупності цивільних процесуальних відносин у зв’язку з порушенням, розглядом і вирішенням цивільної справи. Регламентується такий комплекс прав та обов’язків суб’єктів цивільного процесу ЦПК і складається в процедуру розгляду конкретної справи в суді. Відмінність кожної конкретної справи від усіх інших досягається за рахунок діяльності суб’єктів, які можуть використовувати різноманітні права, передбачені законодавством, оскільки загальна процедура розгляду справ судами універсальна. Тому сучасне цивільне судочинство передбачає можливість кожного із суб’єктів «творчо» ставитися до наданих йому процесуальних і матеріальних прав і належно користуватися такими правами, але в межах, обумовлених законодавством. Виконання ж обов’язків, встановлених у ЦПК, — це безумовне зобов’язання кожного із суб’єктів. Так, у ЦПК чітко встановлюється комплекс прав та обов’язків суб’єктів цивільного судочинства шляхом визначення процесуальних дій суду, осіб, які беруть участь у справі, інших осіб в межах цивільних процесуальних відносин, а також у якій послідовності такі дії можуть або повинні здійснюватися та які юридичні наслідки можуть настати при реалізації таких дій або утриманні від їх вчинення.