У зв’язку з цим слід говорити про функції тих суб’єктів, внаслідок діяльності яких реальний цивільний процес відповідатиме меті, про яку йдеться у ст. 1 ЦПК. Оскільки кожна із сторін у цивільному процесі переслідує свою мету, тому їм не властива об’єктивна роль у цивільному судочинстві. Так, іноді трапляються випадки, коли до суду звертаються не ті особи, права яких порушені, а ті, що порушили права інших осіб. У зв’язку з цим не можна вважати, що позивач або заявник — це особа, права якої порушені, оскільки таке первісне становище суб’єкта може кардинально змінитися при пред’явленні зустрічного позову або позову третьої особи з самостійними вимогами щодо предмета спору.
Оскільки обов’язки стосуються насамперед суду як обов’язкового суб’єкту будь-яких цивільних процесуальних відносин, наділеному владними повноваженнями, то й забезпечення виконання функції цивільного судочинства має покладатися саме на суд. Роль суду як органу правосуддя визначає найважливішу функцію — здійснення правосуддя у цивільних справах.
Функція правосуддя в цивільних справах передбачає справедливий, неупереджений, своєчасний розгляд справи з метою з’ясування обставин справи для ухвалення законного та обґрунтованого рішення. Саме судом кваліфікуються правовідносини як за нормами матеріального, так і процесуального права, а також неупереджено вимагається дотримуватися процедури розгляду справ у суді.
Таким чином, цивільне судочинство — це врегульована нормами цивільного процесуального права діяльність суду, що здійснюється у встановленому законом порядку та визначається системою взаємопов’язаних цивільних процесуальних прав, обов’язків і цивільних процесуальних дій суду, органу державного виконання (у передбачених ЦПК випадках) та учасників процесу з їх реалізації.
Завданням цивільного судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних, юридичних осіб та інтересів держави шляхом всебічного розгляду та вирішення цивільних справ у повній відповідності до чинного законодавства. Якщо ж сприймати кожну цивільну справу як певну спірну або конфліктну правову ситуацію, то завданням цивільного судочинства стає розв’язання спорів, ліквідація правопорушень та відновлення порушених прав та законних інтересів. Отже, за ст. 1 ЦПК завданням цивільного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спору або припинення правопорушення та ліквідація його наслідків, зокрема, повна його компенсація.
Щодо порядку розгляду справ судами, то його функції зводитимуться до розгляду заявлених сторонами та заявниками вимог, перевірка їх законності та аналіз поданих доказів, що узагальнюється у рішенні суду. Крім того, суд має фіксувати свою та інших учасників процесу діяльність і таким чином досягається можливість перегляду правомірності дій і рішень суду першої інстанції при розгляді справи судами апеляційної та касаційної інстанцій. Тому цивільний процес можна умовно поділити на три стадії:
— розгляд і вирішення справи по суті;
— перевірка законності й обґрунтованості ухваленого по ній рішення;
— звернення рішення до виконання.
Дане положення підтверджується сучасною практикою, оскільки значна частина рішень судів першої інстанції оскаржуються до суду апеляційної та касаційної інстанцій з різних причин. Такими причинами можуть бути реальне невдоволення рішеннями судів, а також спроба відстрочити виконання зобов’язань, тобто зловживання процесуальними правами, оскільки розмір судового збору за звернення до суду апеляційної та касаційної інстанцій незначний, тощо.
Правосуддя по цивільних справах здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Це є послідовний, визначений нормами цивільного процесуального права порядок розгляду та вирішення цивільної справи, що включає певну систему гарантій.