28. Ще одне питання розмежування сфер дії цивільного законодавства і законодавства про виконавче провадження пов'язане із зверненням стягнення за зобов'язаннями боржника на частину майна господарського товариства (крім акціонерного), що відповідає частці боржника у статутному (складеному) капіталі товариства, або на частку боржника у спільному майні. Теоретично розмірковуючи, звернення стягнення на майно боржника, в тому числі його майнові права, — це категорія виконавчого провадження. Але ж є фактом, що в Цивільному кодексі ця категорія також використовується досить широко (ст. 131, 149, 366, 377). За таких умов звернення стягнення слід визнати категорією не тільки виконавчого, а і цивільного права. Вимога про звернення стягнення на певне майно, що може бути отримане боржником відповідно до ст. 131, 169, 366, 377 ЦК, е матеріально-правовою. Можливість пред'явлення її в суді не виключає дії ст. 50 Закону «Про виконавче провадження», яка надає державному виконавцеві право звернутись до суду з поданням про визначення частки боржника у спільному майні для звернення стягнення на неї.
29. Ускладнення правозастосування, викликане більш широким залученням до цивільного обороту землі (земельних ділянок) прийняттям Господарського кодексу [42], потребує більш чіткого розмежування сфери дії цивільного та інших галузей законодавства. У зв'язку з цим пропонується враховувати наступне. Сфера відносин, що регулюються цивільним законодавством, протягом тривалого часу формується за залишковим принципом: всі суспільні відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні і майновій самостійності їх учасників, регулюються цивільним законодавством за умови, що вони не врегульовані спеціальним законодавством.
Наведемо два приклади.
Державний орган прийняв індивідуальний правовий акт, що порушує цивільні права фізичної особи. З цього приводу виникають цивільно-правові відносини, оскільки державний орган діяв за межами наданих йому повноважень. До цих відносин застосовуються норми Цивільного кодексу.
Податковий орган протиправно донарахував суму податкового зобов'язання фізичної особи. Відносини, що при цьому виникають, регулюються спеціальними нормами Закону «Про податок з доходів фізичних осіб» [196]. Якби таких положень в спеціальному законі не було, на відносини, що виникли, поширювалась би дія цивільного законодавства, в силу якого платник податку отримав би право вимагати повернення безпідставно набутого.
30. У частині, в якій норми Господарського кодексу регулюють відносини, що ґрунтуються на владному підпорядкуванні, розмежування сфер дії Цивільного та Господарського кодексів зазвичай не викликає ускладнень, оскільки Цивільний кодекс на такі відносини не поширюється. У випадках, коли Господарський кодекс регулює відносини, яким притаманні ознаки юридичної рівності, вільного волевиявлення і майнової самостійності їх учасників, таке розмежування здійснюється за загальним правилом: відносини, на які поширюється чинність Господарського кодексу, регулюються Цивільним кодексом, якщо у Господарському кодексі або іншому спеціальному законі відсутні відповідні спеціальні норми.
31. Сутність співвідношення сфер дії Цивільного і Господарського кодексів виражена у ч. 2 ст. 9 ЦК. Виходячи із того, що всі майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні і майновій самостійності їх учасників, регулюються Цивільним кодексом (ч. 1 ст. 1 ЦК), ч. 2 ст. 9 ЦК допускає можливість встановлення законом особливостей регулювання таких майнових відносин у сфері господарювання. Отже, існує єдиний масив майнових відносин, які характеризуються названими вище ознаками. Вони є цивільними відносинами, що регулюються Цивільним кодексом. Законом, зокрема, Господарським кодексом [42] можуть установлюватись особливості регулювання тієї частини цих відносин, які складаються в сфері господарювання.
32. Частина 2 ст. 9 ЦК логічно бездоганно узгоджується з ч. 2 ст. 4 ГК, яка передбачає можливість визначення Господарським кодексом особливостей регулювання майнових відносин. Ця узгодженість двох Кодексів у визначенні співвідношення сфер дії Цивільного та Господарського кодексів дещо ставиться під сумнів положенням абзацу другого ч. 1 ст. 4 ГК, відповідно до якого майнові та немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом, не є предметом регулювання Господарського кодексу. Слід зробити висновок про те, що це положення суперечить численним спеціальним нормам, які сформульовані в Господарському кодексі, а тому воно застосуванню не підлягає. Ось ці положення: 1) «майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності...» (ч. 1 ст. 175 ГК). Тобто, цивільно-правові зобов'язання — це рід, а майново-господарські — це вид. Нормами цивільного права щодо цих зобов'язань встановлюються загальні (родові) правила, а нормами господарського права — спеціальні (видові); 2) «майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом» (абзац другий ч. 1 ст. 175 ГК); 3) «Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом...» (ч. 7 ст. 179 ГК). Таке ж положення формулюється у ч. 5 ст. 182 ГК стосовно попередніх договорів.