36. Стосовно державних, комунальних та інших підприємств як суб'єктів господарювання питань виникати не повинно: вони можуть визначатись за суто формальною ознакою — наявністю в їх установчих документах згадки те, що вони є підприємствами.
37. Інші особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому порядку, також визнаються суб'єктами господарювання. До таких не можуть належати органи державної влади та органи місцевого самоврядування, оскільки їм заборонено здійснення як комерційної господарської діяльності, тобто підприємництва (ч. 2 ст. 3; ч. 4 ст. 43 ГК), так і некомерційної господарської діяльності (ч. 3 ст. 52 ГК), а діяльність негосподарюючих суб'єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, є господарським забезпеченням негосподарюючих суб'єктів, а не господарською діяльністю (ч. 3 ст. З ГК). Інші юридичні особи публічного права (крім зазначених органів) можуть бути зареєстровані в податкових органах як неприбуткові організації і набути статусу суб'єктів господарювання в тій частині, в якій вони відповідно до законодавства здійснюють господарську діяльність. Це погоджується з ч. 3 ст. 45 ГК, яка поширює дію цього Кодексу на ту частину діяльності юридичних осіб, для яких підприємницька діяльність не є основною, яка (діяльність) за своїм характером є підприємницькою.
38. Подальше відокремлення кола майнових відносин, до яких переважно над положеннями Цивільного кодексу застосовуються норми, сформульовані в Господарському кодексі, здійснюється за допомогою аналізу категорії господарської діяльності, оскільки Господарський кодекс регулює господарські відносини, що виникають в процесі організації та здійснення господарської діяльності (ст. 1 ГК). Навіть у випадках, коли у майнових відносинах обидві сторони — суб'єкти господарювання, на ці відносини не може поширюватись чинність Господарського кодексу, якщо при цьому жоден із них не вступив у ці відносини у процесі організації та здійснення господарської діяльності.
39. Господарська діяльність у ч. 1 ст. З ГК [42] визначається як діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність поділяється в ч. 2 ст. 3 ГК на два види: 1) підприємництво. Це — господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою отримання прибутку. Суб'єкти такої господарської діяльності іменуються підприємцями. Логічно було б назвати таку господарську діяльність комерційною, маючи на увазі назву іншого виду господарської діяльності, але законодавець називає підприємництво господарською комерційною діяльністю лише в заголовку глави 4 Господарського кодексу; 2) некомерційна господарська діяльність. Вона «може здійснюватись і без мети одержання прибутку» (ч. 2 ст. 3 ГК). Узяте в лапки формулювання (через сполучник «і») дає підставу для висновку про те, що некомерційна господарська діяльність може здійснюватись і з метою одержання прибутку, і без такої мети. Але в спеціальному положенні ст. 52 ГК некомерційне господарювання визначається як самостійна систематична господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку, що і слід вважати спеціальним положенням, яке підлягає переважному застосуванню.
40. Слід очікувати, що найбільші труднощі в практиці правозастосування буде викликати розмежування майнових відносин з участю суб'єктів господарювання на ті, які виникли в процесі організації та здійснення господарської діяльності, і ті, які виникли поза таким процесом. Правильне правозастосування неможливе без врахування того, що господарські відносини поділяються на господарсько-виробничі, організаційно-господарські та інші, і що господарсько-виробничими є відносини, які виникають між суб'єктами господарювання при «безпосередньому» (ч. 5 ст. 3 ГК) здійсненні господарської діяльності. Але ж і звужувати коло господарсько-виробничих (а отже, — і майнових відносин, на які поширюється чинність Господарського кодексу), з огляду на виникнення господарсько-виробничих відносин при «безпосередньому» здійсненні господарської діяльності, підстав немає. Зокрема, безпосереднє здійснення господарської діяльності не обмежується реалізацією готової продукції. Воно полягає також і в тому, що в межах майново-господарських зобов'язань суб'єкт господарювання створює матеріально-технічне забезпечення господарської діяльності, організаційні, фінансові та інші умови господарювання.