41. Господарська діяльність здійснюється, зокрема, казенними підприємствами (ст. 76, 77 ГК) і комунальними некомерційними підприємствами (ч. 3 ст. 78 ГК). Вона полягає у виготовленні та реалізації продукції, виконанні робіт, наданні послуг не тільки за плату, а і безоплатно. Важливо тільки, щоб відповідні продукція, роботи, послуги мали вартісний характер та цінову визначеність. Торгівля, посередництво — це теж господарська діяльність, оскільки при цьому виконується робота та надаються послуги з доведення товару до покупця. Навіть при реалізації суб'єктом господарювання зайвих або таких, що виведені з експлуатації, основних фондів, зайвих запасів сировини, матеріалів тощо має місце господарська діяльність з огляду і на те, що при цьому виконується певна робота, надається послуга покупцю, і на те, що виручені кошти будуть використовуватись для забезпечення господарської діяльності.
42. Вимога цінової визначеності продукції, робіт, послуг виключає віднесення до господарської діяльності виконання таких робіт або надання таких послуг, ціна яких не виражена в договорі, інших документах та не може бути визначена за даними бухгалтерського обліку суб'єкта, який таку роботу виконує або такі послуги надає, чи іншим способом.
43. Звернемо увагу на ту особливість Господарського кодексу, що відображається в його положеннях, впливає на визначення сфери дії цього Кодексу та полягає в першочерговій його орієнтації не на суспільні відносини, а на господарську діяльність і визначення статусу суб'єктів господарювання. Зрозуміло, що, визначаючи статус відповідних суб'єктів, встановлюючи правила здійснення тієї чи іншої діяльності, право регулює суспільні відносини. Але ж не можна не помічати і зазначеної особливості Господарського кодексу та її наслідків. Для ілюстрації звернемось до ст. 218 ГК. У ч. 1 цієї статті йдеться про підставу господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин. Такими (учасниками господарських відносин) є широке коло суб'єктів. Вони перелічені в ст. 2 ГК. Не всі із них взагалі здатні нести господарсько-правову відповідальність (це стосується споживачів —фізичних осіб, які не зареєстровані як підприємці). У подальшому (ч. 2 ст. 218 ЦК) зазначається те, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання чи неналежне виконання господарських зобов'язань, тобто, якщо зобов'язання не кваліфікується як господарське, то і його порушення тягне не господарсько-правову, а цивільно-правову відповідальність. Насамкінець зазначається підстава звільнення суб'єкта господарювання від відповідальності. Якщо інша сторона господарського зобов'язання не є суб'єктом господарювання, на неї це правило не поширюється. Вона буде звільнена від відповідальності відповідно до ст. 617 ЦК, що встановлює більш широкі підстави звільнення від відповідальності. Створюється не дуже звична ситуація: якщо господарське право є самостійною галуззю права, то як же сталося, що відповідальність однієї сторони майново-господарських зобов'язань регулюється нормами цивільного права, а другої — господарського? Але це — питання для теорії. Стосовно правозастосування в цьому випадку все зрозуміло.
44. Такий підхід здійснюється і стосовно відносин, що складаються при застосуванні штрафних санкцій. Суб'єктами їх застосування у ч. 2 ст. 230 ГК називаються учасники відносин у сфері господарювання (ст. 2 ГК). Тут уже є проблема для правозастосування, бо якщо споживачем (а це — учасник відносин у сфері господарювання) є фізична особа, то її зобов'язання з суб'єктом господарювання не є господарськими в силу суб'єктного складу незалежно від змісту зобов'язання. Застосування господарських санкцій у такому випадку виключається, оскільки застосуванню підлягають відповідні положення Цивільного кодексу, що поширюються на такі відносини.
45. Враховуючи недостатню опрацьованість положень Господарського кодексу, що визначають його предмет, наведемо приклади майнових відносин та спробуємо дати їм юридичну кваліфікацію на підставі норм цивільного та господарського законодавства.
45.1. Між суб'єктами господарювання укладено договір поставки продукції, що виготовляється одним із них. З цього приводу виникло господарське зобов'язання, до якого застосовується Господарський кодекс, а в частині, що не урегульована цим Кодексом та іншими актами господарського законодавства, до цього зобов'язання застосовуються Цивільний кодекс та інші акти цивільного законодавства. Кваліфікація таких відносин, як господарське зобов'язання, не залежить від способу використання покупцями продукції, що поставляється, — у господарській чи іншій діяльності, оскільки одна із сторін цього зобов'язання здійснює при цьому господарську діяльність, визначену в ч. 1 ст. З ГК. Наприклад, отримана в межах цього зобов'язання продукція буде використана для ремонту дитячого садка, який утримує покупець — суб'єкт господарювання виключно для цілей безоплатного надання послуг своїм працівникам. Це не впливає на кваліфікацію зобов'язання, що виникло, як господарського.