- професійні судді, народні засідателі та присяжні, які не можуть бути допитані про обставини обговорення в нарадчій кімнаті питань, що виникли під час ухвалення судового рішення;
- інші особи, які не можуть бути допитані як свідки згідно із законом чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, без їхньої згоди.
До таких осіб не застосовується привід, оскільки це може мати шкідливі наслідки для їх здоров'я, психіки чи фізичного стану або через відсутність у них обов'язку давати показання.
6. Про привід суд постановляє письмову ухвалу, яку надсилає до органу внутрішніх справ для виконання. Її не може бути оскаржено окремо, але заперечення проти неї можуть бути включені до скарги на судове рішення, ухвалене за результатами розгляду справи.
7. Частина третя коментованої статті містить обов'язкові елементи відповідної ухвали суду. У ній, зокрема, мають бути зазначені:
1) ім'я (прізвище, ім'я, по батькові) фізичної особи, яка підлягає приводу;
2) місце проживання (перебування), роботи, служби чи навчання особи;
3) підстави застосування приводу (неприбуття в судове засідання без поважних причин або без повідомлення про причини неприбуття);
4) час, коли необхідно особу доставити (це, як правило час нового судового засідання), і місце доставки особи (адреса адміністративного суду, номер зали судового засідання);
5) суб'єкт, якому доручається здійснити привід (орган внутрішніх справ за місцем провадження у справі або за місцем проживання (перебування), роботи, служби чи навчання особи).
8. У частині п'ятій коментованої статті йдеться про те, що ухвала про привід оголошується свідку не судом, а особою, яка здійснює привід (службова особа органу внутрішніх справ). Після встановлення особи, яка підлягає приводу, службовець органу внутрішніх справ оголошує їй ухвалу про привід під розписку. Потім їй оголошуються строки прибуття чи виїзду (згідно з розкладом руху транспорту) до місця виклику, роз'яснюються правила оплати витрат. У разі готовності особи добровільно прибути до суду службовець органу внутрішніх справ повинен проконтролювати прибуття (якщо привід виконується в межах одного населеного пункту) чи від'їзд такої особи до місця виклику. У разі відмови від добровільного прибуття до суду службовець органу внутрішніх справ повинен затримати особу, яка підлягає приводу, і примусово доставити її до місця виклику. При цьому не можна застосовувати зброю, наручники, зв'язування або інші спеціальні засоби.
9. Витрати на привід стягуються з особи, до якої його було застосовано, у дохід держави за рішенням суду.
10. У разі неможливості виконання ухвали про привід службова особа, яка не змогла здійснити привід, повинна повернути її до суду через начальника органу внутрішніх справ із пояснення причин невиконання. Такими причинами можуть бути: фактична неможливість здійснення приводу внаслідок відсутності особи за вказаними адресами; захворювання особи, яке не дозволяє здійснити привід, підтверджене лікарем або медичною довідкою; захворювання члена родини або наявність малолітніх дітей при неможливості доручити кому-небудь догляд за ними; наявність достовірної інформації про те, що до особи не може бути застосовано привід відповідно до частини другої коментованої статті, тощо.
Відмінність від цивільного судочинства
11. У цивільному судочинстві привід може бути застосовано лише до свідка, тоді як коментована стаття передбачає можливість застосування приводу і до інших категорій осіб, виходячи з принципу офіційного з'ясування обставин у справі.
Розділ VII ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ
1. Цей Кодекс набирає чинності з 1 вересня 2005 року за винятком, встановленим пунктом 2 цього розділу.
2. Положення цього Кодексу щодо звільнення особи від оплати правової допомоги та забезпечення надання правової допомоги, а також частина третя статті 90 цього Кодексу набирають чинності з моменту набрання чинності відповідним законом. До цього часу граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється Кабінетом Міністрів України.
АСУ не міг врегулювати всі питання щодо забезпечення особі правової допомоги за рахунок держави, оскільки це окремий міжгалузевий інститут, який зачіпає й інші галузі процесуального права, і не лише їх. Його ще належить запровадити в Україні шляхом ухвалення окремого закону про правову допомогу. Очевидно, що цим же законом має бути визначений і граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу, як це передбачено статтею 90 КАСУ. На жаль, досі відповідного закону так і не прийнято, хоч на розгляд Верховної Ради України і вносилися різні законопроекти з цих питань.