Більшість прав, свобод і обов’язків людини й громадянина, які передбачені розділом II Конституції України, повною мірою поширюються на засуджених. Так, ч. 3 ст. 63 Конституції України встановлює, що засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, визначених законом і встановлених вироком суду.
3. Головним же законом, що регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань, є Кримінально-виконавчий кодекс України, який був прийнятий Верховною Радою України 11 липня 2003 р. і набув чинності з 1 січня 2004 р. До прийняття КВК в Україні діяв Виправно-трудовий кодекс, який був прийнятий 23 грудня 1970 р. і набрав чинності з 1 червня 1971 р. Тривалий час (до 2001 р.) цей кодекс регулював порядок і умови виконання та відбування тільки двох видів кримінальних покарань: позбавлення волі та виправних робіт. Порядок і умови виконання та відбування інших видів кримінальних покарань регулювалися низкою інших підзаконних нормативно-правових актів. Сьогодні КВК України регулює порядок і умови виконання та відбування всіх без виключення видів кримінальних покарань, які передбачені у ст. 51 нового Кримінального кодексу України. Крім цього, КВК України містить низку нових положень, яких не було у ВТК України, по-новому чи більш детально регулює окремі питання виконання та відбування кримінальних покарань.
4. Кримінально-виконавчий кодекс України складається із Загальної та Особливої частин і прикінцевих положень. Загальна та Особлива частини поділені на п’ять розділів, які складаються з 26 глав, що містять 166 статей. Розділ I містить норми, що визначають загальні положення кримінально-виконавчого законодавства, правовий статус засуджених, систему органів і установ виконання покарань, регулює питання нагляду й контролю за виконанням покарань і участі громадськості у виправленні та ресоціалізації засуджених. Розділ II регулює питання виконання покарань, не пов’язаних із позбавленням волі, розділ III — виконання покарання у виді позбавлення волі, розділ IV — виконання покарання у виді довічного позбавлення волі. Розділ V присвячений питанням звільнення від відбування покарання, допомоги особам, які звільнені від відбування покарання, контролю й нагляду за ними. Прикінцеві положення регулюють питання введення в дію КВК України.
5. До інших законів, які містять норми кримінально-виконавчого права, слід віднести такі закони України: від 30 липня 1993 р. № 3352-XII «Про попереднє ув’язнення»; від 1 грудня 1994 р. № 264/94-ВР «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі»; від 1 жовтня 1996 р. № 392/96-ВР «Про застосування амністії в Україні»; від 2 березня 2000 р. № 1526-III «Про загальну структуру і чисельність кримінально-виконавчої системи України»; від 10 липня 2003 р. № 1104-IV «Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк»; від 23 червня 2006 р. № 2713-IV «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та ін., а також та закони України «Про амністію» від 24 липня 1998 р. № 61-XIV, від 16 липня 1999 р. № 1005-XIV, від 11 травня 2000 р. № 1713-III, від 5 липня 2001 р. № 2593-III, від 11 липня 2003 р. № 1131-IV, від 31 травня 2005 р. № 2991-IV, від 19 квітня 2007 р. № 955-V.
6. Низка норм кримінально-виконавчого права міститься і в Указах Президента України. Зокрема, на підставі Указів Президента України від 22 квітня 1998 р. № 344/98, від 12 березня 1999 р. № 248/99 та від 12 червня 2000 р. № 786/2000 був створений Державний департамент України з питань виконання покарань (далі — ДДУПВП) і визначений як центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом, який безпосередньо реалізовує єдину державну політику у сфері виконання кримінальних покарань; а указом Президента України від 31 липня 1998 р. № 827/98 було затверджене відповідне Положення про нього, Указом Президента від 5 квітня 1994 р. № 139/94 - Положення про дисциплінарний батальйон у Збройних Силах України, Указом Президента України від 19 липня 2005 р. № 1118/2005 затверджене Положення про порядок здійснення помилування тощо.
7. Окремі питання діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України (далі — ДКВС) регулюються також і постановами Кабінету Міністрів України (далі — КМ). Наприклад, постановою від 16 червня 1992 р. № 336 затверджені норми харчування для осіб, які тримаються в установах виконання покарань і слідчих ізоляторах; постановою від 1 березня 1999 р. № 286 визначена структура центрального апарату ДДУПВП і гранична чисельність працівників центрального апарату; постановою від 1 квітня 2004 р. № 429 затверджені Положення про спостережні комісії та Положення про піклувальні ради при спеціальних виховних установах тощо.