Жуємо, і тут Алексу хтось дзвонить. Він говорить про щось не знаю з ким і раптом відводить телефон від вуха й каже:
— Це Томаш, пам’ятаєш його?
— Хм, соррі, ні.
— Я вас знайомив колись. Не суть. Він знає, що ти в мене, і каже, що через годину їде до друзів в Україну святкувати Новий рік і питає, чи не хочеш поїхати з ним.
— Ого. Через годину? А як це? Що робити?
Тупі питання, але я розгубився від несподіванки. Зате Алекс розсміявся. І сказав у телефон:
— Слухай, Bandy просить п’ять хвилин подумати, ок? Я тобі передзвоню.
— А на чому він їде? — спитав я.
— На машині, з подругою. Дивись, якщо хочеш лишатися — без проблем. Я просто подумав, що передам тобі його пропозицію, щоб ти знав.
— Ага, ясно, дякую, Алекс.
Дожовуючи бутерброд, я кріпко задумався. З одного боку, і лишитися класно, але ніяких планів на святкування немає. Ну, з Марком можна, але то ж ми п’яні були, хто знає, чи не вийде з того така сама ніч, яку ми з ним уже провели.
А головне — в мене є серйозний досвід самотнього добирання додому здалеку після серйозних загулів — і це завжди безкінечний, нервовий і сповнений невеселих привокзальних пригод процес. Похмілля, гостра нестача вітамінів групи В, квитки, пересадки, кордон, неадекватні попутники й високий ризик щось десь забути-загубити. А тут запхав свій зад у авто й тупо їдеш. При чому точно через Ужгород. Чи ні?
— А він через Ужгород їде?
— Так, у якесь закарпатське село, не пам’ятаю назву.
Що робити? Можна кинути монетку, але із цим способом мені завжди не везе. Тому вирішую попросити в Алекса ще одну банку пілзнера, бо інтуїція натякає — коли доп’ю пиво, то серце підкаже мені правильне рішення.
Я не дуже тверезо сідаю на заднє сидіння і рушаємо. Томаш знайомить мене з подругою — Нікі.
— Дуже приємно, — кажу, і ми потискаємо руки.
Що ж, щиро вдячний Алексу й Жиліні за прийом, веселі дні й гонорар. Хочу ще. Але людина — це слаба лінива мавпа, і я не зміг упустити шанс опинитися вдома за 5–7 годин.
Томаша я згадав — ми бачилися ікс років тому, коли приїздили по одній програмі в Словаччину. Він жваво розповідає про своїх закарпатських друзів і їхні гірські плани на Новий рік. Цікаво, що там мої друзі на 31 придумали?
Ми слухаємо смішний словацький реп, говоримо про нашу та їхню поліцію, а ще про Татри й Карпати, і за годину зупиняємося в якомусь селі перекусити. Магазин і безлюдна столова-пивбар. До класичного набору — картоплі фрі зі смаженим сиром — замовляю і пива. Хто знає, коли ще буде така словацька можливість. Томаш заздрісно дивиться на мій вибір і питає Нікі, чи не погодилася б вона сісти за кермо.
— Мм, а давай пів дороги ти, пів дороги я? — пропонує вона.
— Давай, — каже Томаш і замовляє безалкогольне.
Не знаю, як складеться наша подорож, тому, коли ми закінчили, про всяк випадок беру ще три пива з собою.
— Може, візьми щось інше? — каже Томаш. — Через пиво нам прийдеться часто зупинятися.
Я сміюся й погоджуюся. Пиво хай залишається як сувенір, але беру ще пляшку боровічки.
Їдемо. Я дивлюся на темні поля за вікном, п’ю й прикидую: завтра 31 грудня — що робити? Є пара тупих ідей, але безтурботне серце підказує мені, що зараз немає сенсу про це думати. Та й, власне, що таке новорічна ніч? Така ж ніч, як і інші зимові ночі, просто щодо цієї в нас завищені очікування, але про них ти кожен раз забуваєш уже через хвилину після 12 години.
Ну й новорічний час пролітає дуже швидко — от тільки що ти вперше задумався, чого б покласти собі на тарілку, і тут бац — хтось кричить, що ми забули випити за центральноєвропейський Новий рік, а потім гоп — і через ікс хвилин танців розумієш, що половина компанії вже кудись зникла, після чого ще щось п’єш і раптом прокидаєшся в обід першого числа. А якщо повезло — у власному ліжку.
Після чергового ковтка якось автоматично простягаю Нікі пляшку — вона автоматично бере, але Томаш помічає і майже кричить:
— Нікі, будь ласка!
Після цього в них зав’язується суперечка, через скільки кілометрів вони мають помінятися місцями. Знаю, що це по-свинськи й безсовісно, але я сміюся.
…
Нікі за кермом, у пляшці вже небагато, Томаш постійно робить музику голосніше, а вона просить тихіше. Я щасливий, бо кордон уже недалеко, а в Томаша на плейлісті є навіть Rage Against the Machine і Cypress Hill.