— Якби вона мені потрібна була, то я б її у своїй квартирі поставила, а не у вашій. Я ж хотіла тобі життя спростити.
Люда гірко плакала в моїх обіймах. Коли озирнулася до дзеркала, то побачила, що туш потекла на комірець червоної сукні.
— Боже, що я із себе зробила? — витираючи чорні доріжки від сліз на щоках, бурмотіла вона.
— Іди, постій трохи на балконі. Там прохолодно, набрякле від сліз обличчя трохи відпустить. Потім припудришся й усе буде гаразд. Лише одне прохання: не торкайся медовика. Для душевної втіхи можеш крихти наполеона з тарілки злизати.
Люда нарешті посміхнулася й додала:
— Тоді на балкон я сходжу зі стаканчиком бехеровки.
Я почула в коридорі голос Морквинки. Вона щебетала з Владою та розглядала її золотого котика. У неї був новий айфон. Борис все ж привітав свою дівчину з прийдешніми святами. Так примітивно та передбачувано.
Я поцілувала подругу в щоку та забрала в неї контейнер із бутербродами зі шпротами. Легкий запах білих грінок і часнику викликав у мене відчуття голоду. Вона тримала запакований у червоний зі сніжинками папір подарунок від секретного Санти.
Морквинка, цілуючи мене у відповідь, прошепотіла на вухо:
— Я подарунок взяла, але сказала йому, що беру паузу для роздумів.
— Уважно дивися мені в очі, — сказала я подрузі, — я ледь утримуюся, щоб їх не закотити. Час покаже, яка ти міцна.
Северин усіх запросив до столу. Діану поважно провів за руку та всадив на трон, який робив із крісла, подушок і пледів власноруч останню добу.
Під ялинкою майоріли різнокольорові подарунки, які чекали свого часу. Шевченки сиділи в обіймах одне одного. Віктор, тримав руку на животі Діани, Пархоменки роздивлялися гірлянду з фотографій, Влада, Морквинка, Арфа та Люда юркотіли на дивані за столом, розглядаючи свої новорічні вбрання.
Дівчата справді мали вигляд на славу. Влада прийшла в новій білій обтислій сукні. Сказала, що в ній є великий недолік: видно живіт після щільної вечері. Але, оскільки ми всі свої, планів наїстися до відпаду вона не міняла. Арфа сиділа як ялинка в сукні із зелено-бірюзових паєток і глибоким вирізом на спині. Люда була в червоній короткій елегантній сукні. Морквинка ж убралася в білу шовкову блузку з комірцем, усипаним блискучими камінчикам, та широкі чорні брюки. Дівчата виглядали дуже ефектно, але в той же час занадто розслаблено як для такого вбрання. Хто сидів у позі лотоса, трохи згорбивши спину, хтось підтягнув одну ногу під сідниці, бо так зручніше, хтось закрутив мотузочками ноги під столом. Я тішилася нашому святу, запаху їжі та Діанчиному чоловічому сміху.
— Всі на місці. Улю, ось твій меджик і почався. Ми змогли зібратися о 21:05.
Метушня припинилася, як тільки Северин постукав виделкою об келих.
— Друзі! Нам неймовірно пощастило провести разом 2017 рік. Пограли у вісім мафій, з’їли з тридцять пончиків на Світязі, покаталися на банані в Одесі, покупалися в океані в Португалії. І це все супроводжувалося сміхом і сильною підтримкою. Я хочу подя…
Чоловіка перебив дзвінок у двері. Ми перезирнулися з ним. Потім перевели погляд на Владу. Вона одразу перелякано випалила:
— Це не я. З моєї сторони вже всі прийшли.
Я перерахувала пальцем усіх гостей. Всі на місці. Можливо, сусіди або помилилися чиїсь гості поверхом. Таке буває.
У двері знову подзвонили.
Я пішла відчиняти, поки Северин закінчував свою промову.
Нашу оселю від дзвінка розділяв довгий коридор, який об’єднував три квартири на поверсі. Тож я взула чоловікові капці 43 розміру, щоб швидше повернутись до столу. Не хотілося гаяти часу, щоб подивитися у дверне вічко. Голосно прокрутила замок і швидко відчинила важкі двері.
— Добрий вечір. Ви Уля, хазяйка 25-ї квартири? — запитав вродливий брюнет.
— Так, — розгублено відповіла.
— Я — Назар. Зустрічатиму сьогодні Новий рік із вами.
Я вирішила, якщо не ворушитимуся, то, можливо, знайдеться бодай якесь словосполучення, щоб відповісти незнайомцю.
— А це ось смаколики від мене. Я не зміг готувати, бо кілька годин тому зійшов із літака, але привіз дещо цікаве з Німеччини. Тримайте, — простягнув важкий пакет хлопчина.
— Заходьте, Назаре, — все, на що спромігся мій зніяковілий мозок.
Поки Северин продовжував згадувати перемоги та невдачі року, що минав, я повісила в гардеробну пуховик гостя. Він зняв білі кросівки, які пасували до його святкового вбрання — чорних вузьких джинсів і білої сорочки.
Ми тихенько зайшли на кухню, де регіт від жартів мого коханого ніяк не вщухав. Я показала рукою на молодого чоловіка та феєрично оголосила: