Андрійко схилився над лялькою, яка в цій декорації грала роль немовляти Ісуса.
— Дякую, що почув. Із днем народження Тебе.
Він поклав голову на кудлаті груди ведмедя. Тварина ледь дихала, мабуть, залишилося їй недовго. Але Андрійко не бажав втрачати жодної миті. Вони разом, як він і обіцяв. Він завжди виконував обіцянки. Завжди захищав. Навіть зараз. Це була їхня остання зустріч, але це був не час для смутку, а час для возз’єднання та тепла.
— Ледь не забув! — схаменувся Андрійко, поліз до кишені й дістав алюмінієву банку, єдину, яку зміг прихопити із собою. Він із шипінням відкрив її і протягнув звіру.
— Я сам бачив у рекламі, що білі ведмеді теж так роблять.
Той недовірливо подивився на запропонований гостинець.
— Все нормально, — запевнив Андрійко, посміхаючись, але ледь стримуючи сльози, — без цукру, як ти любиш.
* Текст набрано на пристрої Freewrite Traveler
Ярослава Литвин
Найгірший з усіх Миколаїв
— У тебе було бальне плаття? — спитала Ося. Її насправді звали Катериною Осикою, а Осею стала ще в школі, тут все зрозуміло. З Осею взагалі завжди все було зрозуміло.
— Нє, були чорні шкіряні штани й косуха. А під нею майка з язиком «Роллінг Стоунз».
— І ти в цьому пішла на випускний? — реготнула Ося.
— Ой, не тільки в цьому. Ще в гадах із закльопками й чокері з шипами. І на голові ірокез.
Ося витріщилася на Діну. Діна потиснула плечима. З нею якраз, на відміну від Осі, ніколи нічого не було зрозуміло. Навіть самій Діні.
— А в мене було два плаття. На офіційну частину й на дискотеку, — відказала Ося й лупонула вибивачкою по килиму. Вусібіч розлетілися крихти утрамбованого снігу, вже брудного й чимось схожого на білий шоколад.
Діна теж лупонула. Бо тепер вона жила в Осі й ділила разом із нею всі клопоти.
Раніше в Діни було своє життя, а тепер вона живе життям Осі.
І що цікаво, це Осине прозаїчне життя було не таким уже й поганим, як Діна завжди думала. Бо Діна була богемою, а Ося — працівницею індустрії краси. Можливо, вони б ніколи не пересіклися, якби не евакуція й Ося не вийшла на неї через родичів, почавши буквально тероризувати своїми проханнями чимшвидше їхати й жити у вільній Осиній кімнаті. Діна вважала Осю безсовісною панікеркою і маніпуляторкою, але врешті здалася й поїхала.
Ну, але якби не обставини, вона б так і не познайомилася зі своєю двоюрідною сестрою. На жаль, Ося виявилася того ж віку, того ж зросту, що й Діна, і мало того, що почала звіряти життєві шляхи, ставлячи дивні, несподівані й недоречні питання, щоб відшукати усі-усі точки перетину, але й намагалася одягнути Діну у свої речі.
А Діні прекрасно вистачало того, що вона привезла у своєму рюкзаку. Принаймні так вона казала Осі, коли та примушувала одягнути свої ще новесенькі джинси з бірками, віддала найпухнастіший з усіх досі бачених Діною халатів. І навіть у пориві сестринської любові грозилася зв’язати светр.
А ще в Осі було повно всього. Дев’ять гелів для душу. Рушник для ніг. Рушник для тіла. Рушник для обличчя. І навіть для інтимної гігієни теж окремий рушник. Якби Дінині колишні дружбани з гаража, де в них десять років тому були репетиції, таке побачили, то довго сміялися б. Крім цього, в Осі були реальні валізи з косметикою. Вона казала, що це необхідно, бо вона працює візажисткою. Діна ніби все розуміла, але збагнути не могла — навіщо комусь цілі валізи косметики?! Їй достатньо тоналки й чорного олівця для очей і брів. А іноді губ.
Ну, але це було не найгірше з усього. Найгіршими були килими, які Ося вирішила вичистити саме сьогодні, 5 грудня. Бо сьогодні випав гарний сніг. Такий високий, біленький, що його ніяк не можна було залишити в спокої — треба було витріпати на нього багаторічні поклади пилюки, крихт і волосся.
Ну, але Діна не сперечалася. Бо в неї нічого не було свого, крім рюкзака, ОКР і, можливо, ПТСР. Принаймні так сказала одна психологиня, яку Діна уникала, бо їй незручно було отак брати й грузити якусь людину своїми проблемами.
З Осею вони живуть уже майже дев’ять місяців. І за цей час Діна, завдяки Осі, переконалася, що в неї все не так погано з головою, як можна було б подумати. Вона, на відміну від Осі, не лежить на дивані й не дивиться тупі шоу, де молодята обирають, як витратити їм всі свої гроші: на весілля чи на перший внесок на дім. «На весілля, на весілля», — шепотіла Ося, щоразу нервуючи, наче то йшлося про неї та її Артема. Діна не знала, куди б витратила 35 тисяч доларів, якби вони в неї були, але знала одне: точно не на весілля.