Закусивши персиком, Костя дістав телефон. Знову нічого. Жодної відповіді на десятки його повідомлень. Абонент поза зоною.
Поруч лунали радісні голоси, хлопці говорили з рідними по відеозв’язку, повторювали ті самі побажання.
— Головне здоров’я, — зичив Сірий вже відчутно сп’янілим голосом. — Якщо буде здоров’я… То буде все… Головне, щоб були здорові…
— Обов’язково… — це вже Доцент говорив із побратимом, якого Костя не знав. — Обов’язково побачимось… І погуляємо… В сауні, як завжди… Да, да, і дівчат… Хоча, може, краще, пару зайвих ящиків пива, ха-ха…
Лисий відійшов у куток кімнати й звідти тихо говорив по мобільному. Хоча навіть якби й голосно, все одно ніхто нічого б не зрозумів. Закінчивши розмову, кілька секунд мовчки дивився на Костю. Потім щось запитав. Хлопець похитав головою, мовляв, не зрозумів.
— Кави? — Лисий підійшов і спробував спитати чіткіше. — Кави буш?
Костя кивнув.
Вже на кухні, за чашкою чорної, як смола, рідини, спробував зібрати себе докупи. Виходило погано. Світ довкола гойдався, гіркота в роті була не приємною до нудоти. «Хоч би не блюванути», — подумав Костя й, повільно підвівшись, вийшов у передпокій.
Койот зі Щасливчиком курили. Сів біля них на ящик, обперся спиною на стіну. Очі заплющилися самі.
— Равлик, щось тобі реально хєрово, — почувся веселий голос Койота.
— Ага, — піддакнув Щасливчик. — Хіба мама не казала, щоб багато не пив?
Костя мовчав, не реагуючи.
— Чуєш, Равлик, — Щасливчик намагався говорити серйозно, тамуючи сміх. — На ось, курни. Реально попустить. Зуб даю.
— Давай. — Костя неочікувано навіть для самого себе взяв косяк і, затягнувшись, відразу закашлявся. Легені обпекло, на очах виступили сльози.
— Це що, хлоргексидин? — запитав.
— Ні, це краще.
Койот, дружелюбно сміючись, поплескав його по спині. А Щасливчик реготав, не зупиняючись. Від злості та образи Костя зробив ще кілька затяжок. Цей раз не так глибоко, тож удалося побороти кашель. Дим виходив красивими білими хмарками, розсіюючись у повітрі. А потім стало добре. Надзвичайно добре.
Епізод восьмий. Пляшка молока
Час: 01:58
…Коли у двері постукали, Іванич уже хропів у своїй кімнаті, а Сірий із Доцентом допивали коньяк. Інваліду не лишилося, і він, вочевидь, образився.
— Це ще кого знову принесло? — Сірий укинув порожню пляшку в рюкзак. — Равлик, іди глянь.
Але помітивши, що Кості немає, перевів погляд на Інваліда.
— Іди ти.
— А чого я? — обурився той. — У мене нога болить.
— Зараз ще щось болітиме. Не зли мене.
— Та, може, на кухні хтось є. — Доцент підвівся. — Койот! Лисий!
Із передпокою почулося клацання засову і голоси. Один належав Щасливчику, а другий…
— Бля, знов приперся! — Доцент вийшов із-за столу й пішов на кухню. — Заїбав, блін.
— З Новим роком! З новим щастям! — голос Колі звучав приязно, ніби в проповідника перед збором коштів.
— Та яке щастя, коли ти, нещастя, приперлося?
— Молока приніс, як ви просили. — Він простягнув півторалітрову пляшку з-під пепсі, в якій було щось біле. — Ось.
— Оце ти даєш. — Доцент взяв ємність і, покрутивши в руках, поставив на стіл. — Де дістав?
— У баби Зої.
— А вона ще й молоко жене?
— Ні, корова жене. — Коля задумався. — Точніше, корова доїть, а баба Зоя… Ні, не так. Баба Зоя доїться, а корова…
— Молодець баба Зоя, — підмітив Сірий, заходячи на кухню. — В її то года. Сам доїв?
— Та ні, — Коля повністю заплутався. — Короче, це молоко корови.
— Важливе уточнення, — кивнув Доцент.
— Воно хороше. Свіже.
— Не сумніваюсь. Точно свіжіше, ніж у баби Зої.
— Вона казала, вечірнє.
— Головне, щоб коров’яче. — Сірий сів на стілець навпроти. — Бо в мене вже сумніви з’явилися.
— Не переживайте. — Коля підняв долоні в мирному жесті. — Качество вищий клас. Настояще. В магазіні такого нема.
— Ну, тоді від імені підрозділу висловлюємо подяку за наданий продукт. — Доцент поплескав Колю по плечу. — Чи ти ще щось хотів?
— Якщо можна, бутербродік. Дуже вкусний.