— Зухвалий хлопчисько! — закричав Губерман. — Ти мусиш беззаперечно виконувати всі мої накази!
— Посилати себе на смерть я не дозволю! — в свою чергу крикнув Йосиф.
Губерман розлютився. Він затряс кулаками, мов несамовитий, зарепетував не своїм голосом:
— Бунт? Це бунт? Так я примушу тебе підкоритися, негіднику.
Старий професор кинувся до сходів, що вели до головного пульта керування, замкнув за собою двері, щоб Ганка не міг побігти за ним у це безпечне місце, вискочив на поміст, відсапався, перехилився через поручні і промовив уже тихше зловісно-урочистим голосом:
— Так ось. Побачимо тепер, як ти бунтуватимеш. Зараз я вмикаю струм і…
— Вмикайте скільки завгодно, — промовив Ганка і попрямував до дверей.
Губерман хрипко зареготав:
— Помиляєшся. Нема ходу! Не вийдеш! — крикнув він. — Двері замкнені на засув ззовні. Ганс засунув їх. Ти в пастці. Можеш вистрибнути тільки у вікно, якщо тебе не лякає висота сьомого поверху. Ха-ха-ха! Можеш кричати — ніхто не допоможе тобі. Не хотів коритися добровільно — сама блискавка змусить тебе послухатися!
Ганка смикнув двері і пересвідчився, що вони замкнені. Нахиливши голову, він підбіг до вікна, а Губерман увімкнув струм. Здавалося, загуло, застогнало навіть повітря. Ганка мимоволі відступив од вікна до ніші, позираючи на велетенські кулі-розрядники. Але куляста блискавка виникла десь в іншому місці. Яскраве світло за імпульсивним генератором сповістило про її появу. Вона народилася в просторі між двома дископодібними напівпровідниками, одірвалася, як одривається від трубки мильна булька, і повільно попливла на середину лабораторії. Ганка мружився від сліпучого сяйва, але не міг не дивитися на біло-лілову кулясту блискавку. Він почув легкий тріск і шипіння, мовби хто бризнув на розпечену плиту. Можливо, це шипіло вологе повітря, доторкаючись до поверхні кулі, що мала температуру кілька тисяч градусів.
— Ховайся в нішу, якщо тобі дороге життя! — крикнув Губерман. — Поверни рубильник номер два!..
Ганці не залишалося нічого іншого, як підкоритися. Він став у нішу і вже поклав руку на рубильник, як двері зненацька відчинилися і на порозі з'явилася дівчина… — Норо!.. — Над головою Ганки пролунав протяжний крик. Нарешті оволодівши собою, Губерман промовив якомога спокійніше. — Норо! Зараз же вийди! Негайно! І зачини за собою двері! Я наказую тобі, Норо!
Дівчина тільки частково виконала наказ — зачинила за собою двері, але з лабораторії не вийшла. Вона навіть ступила два кроки вперед. Яскраве світло блискавки надавало її блідому обличчю примарного виразу. Вона скидалася на привид. Простягла руку вперед.
— Не простягай руки! Не ворушись! — несамовито закричав Губерман. — Рубильник два! Рубильник три! — це вже стосувалося Ганки. Йосиф підкорявся. Але куляста блискавка, ця засліплююча, але сліпа убивця, замість того щоб вилетіти у вікно, почала виписувати по лабораторії складні петлі, ніби вишукуючи жертву. А Нора з моторошним спокоєм стояла, не звертаючи уваги на блискавку.
— Не треба більше дослідів. Не треба більше смертей. Йосифе, ідіть звідси негайно!.. — вигукувала вона.
Вогненна куля швидко піднялася до стелі, а потім стала повільно знижуватись, наближаючись до Нори…
— Третій… П'ятий рубильник… — Губерман дико зойкнув і кинувся сходами вниз…
8. Пізній гість
Моріц і Берта вечеряли. В лісі шуміла буря. Дощ періщив по вікнах. Спалахнула блискавка. Гірська луна вигравала громовим гуркотом. Біля дверей лежав собака і ворушив вухами, поводячи головою з боку в бік.
— Чомусь наш Сірко непокоїться, — сказав Моріц, поглядаючи на собаку.
Моріц підвівся з-за столу. Одразу ж схопився й Сірко. Та в цю мить хтось постукав у вікно.
— От бач, я ж казав! — Моріц відчинив двері. Шум вітру й дощу вдерся в хатину. — Хто там?
— Дозвольте ввійти перехожому, — почулося з темряви.
— Добрій людині у нас завжди знайдеться притулок. Заходьте, — відповів Моріц.
Пригнувши голову, до кімнати зайшов високий худорлявий молодик. На ньому був промоклий до рубця тірольський костюм, за плечима — похідна сумка; вуса й борода давно не голені.
— Проходьте до вогнища обсохнути. Я зараз підкину дров, — гостинно припрошувала Берта юнака, підсуваючи грубе дерев'яне крісло до вогню.