А що ж робити з Норою? Фрей підійшов до дівчини, взяв за руку, покликав на ім'я. Вона не впізнавала його.
— Коли блискавка вдарила професора, фрейлен Нора впала, — пояснював Ганка. — Я підвів її, посадив на цей стілець. Вона незабаром розплющила очі, але весь час сидить отак — непорушно, не мовлячи ні слова, ніби її громом вразило.
«Бідолашна дівчина! — подумав Фрей. — Вона надто приголомшена. Можливо, свідомість повернеться до неї. Забрати її з собою? Неможливо. Адже я тепер жебрак, утікач, викреслений із списку живих. Якщо мене й відновлять у цьому списку, то тільки для того, щоб викреслити наново, остаточно й безповоротно. Не помилують і Нору, якщо вона піде зі мною. Ні, нам треба розлучитися. І, можливо, це навіть на краще, що Нора зараз в такому стані і не впізнала мене…»
Фрей ще раз поглянув на скам'яніле обличчя коханої дівчини, зітхнув і рішуче піднявся гвинтовими сходами на горище, де мала бути машина космічної енергії. За кілька хвилин з усім було покінчено. Чарівні ворота, через які невпинним потоком линула енергія космічних променів, було зруйновано, перетворено в безформний мотлох. Космос знову став далеким і неприступним. Винахід, який, на думку Фрея, мав принести людству нову щасливу еру, знищено.
Імпульсивний генератор та апарати для створення кулястої блискавки можна не чіпати. Такі речі вже відомі…
Проходячи востаннє мимо дівчини, Фрей зупинився. Хотілося на прощання сказати їй кілька слів, хоча вона й не зрозуміла б його. Пробач. Прощавай!..
Попрощавшись з Гансом та Мартою, Фрей, Моріц і Ганка залишили Відьомський замок.
Моріц запропонував зайти до нього поснідати. До речі, Берта побачиться з Ганкою. А потім… Потім Фрей і Ганка підуть шукати своєї долі. Може, їм пощастить вирватися з цього пекла.
БІЛИЙ ДИКУН
1. Птах на капелюшку
Серед будівель Латинського кварталу ці давні руїни, що лишилися ще з часів римського володарювання Лютецією [2] , справляли дивне враження.
Ряди кам'яних напівзруйнованих лав, на яких колись аплодували глядачі, втішаючись кривавими розвагами, чорні провали підземних галерей, де ричали голодні звірі перед виходом на арену… А довкола такі звичайні нудні паризькі будинки з лісом димарів на дахах, з сотнями вікон, що байдуже споглядають жалюгідні залишки минулої величі…
Подорожні зупинилися.
Їх було троє: Анатоль, хлопчик років десяти, худенький, темноволосий, з сумними допитливими очима, його дядько, Бернард де Труа, «шовковий король», та тітка — Клотільда.
Тільки наполегливість Клотільди примусила її чоловіка покинути всі невідкладні справи і здійснити цю «наукову експедицію» — чергова примха молодої жінки, що захопилася археологією.
Мадам де Труа, здавалося, була зачарована видовищем. Її тонкі ніздрі здригалися. Кілька раз вона поправляла нервовим рухом руки неслухняне пасмо каштанового волосся, що вибивалося з-під сірого шовкового капелюшка, прикрашеного маленькою білою пташкою. — Треба примусити заговорити це каміння, — вигукнула жінка, нарешті. — Ми зробили помилку. Нам треба приїхати вночі, коли світить місяць… Він оживить тіні минулого, і перед нами розкриються чарівні картини. Ми почуємо звуки букцин — римських воєнних труб, громоподібний рев яких змушував ворогів чимдуж тікати… Зазвучать труби, і у відповідь їм заревуть голодні звірі, що зачули людське м'ясо, і ми побачимо, як Цезар… Ах!.. Ой!..
Клотільда де Труа несамовито зойкнула. Несподівана пригода перервала поетичний політ її фантазії.
Якийсь юнак років двадцяти п'яти, високий, ставний, мов Геркулес, з русявою борідкою та вусами на бронзовому обличчі, непомітно підкрався до неї, швидко зірвав з її капелюшка білу пташку, роздер прикрасу на шматочки і розгублено почав перебирати пальцями клапті вати, якою було напхано пташку.
Його очі… Хоч Клотільда перелякалася, вона не могла не помітити цих очей, їх незвичайної блакиті, яскравості. В очах юнака палахкотів якийсь дивний вогонь. То не був вогонь божевілля, в очах проглядало щось незбагненне, чого вона досі ніколи не бачила. В них світилися звірина пильність і дитяча наївність. Обличчя незнайомця можна було б вважати красивим, коли б не випуклі надбрівні дуги, глибоко посаджені очі та широкі ніздрі. Він був без капелюха. Голову його вкривало довге й густе русяве волосся.