Б. Б’єрнсон оповіданням «Арне» закликає співвітчизників не залишати батьківщини, а якнайповніше використати її багатства, показати себе гідними спадкоємцями минулих поколінь. Він сподівався, що норвезькі селяни завдяки освіті навчаться краще господарювати, як навчився його герой Арне, і стануть провідною силою в суспільстві.
Проте з часом ідеалізований погляд на селянство поступається місцем у Б. Б’єрнсона реалістичному. Його надія на суспільний поступ, яскраво виявлена в оповіданнях «Арне», «Веселий хлопець» та інших творах цього періоду, потьмарилася. Досягнення науки перестали викликати в нього той захват, що викликали раніше. Найкраще свідчення цьому — оповідання «Залізниця і цвинтар». Воно посідає особливе місце серед творів письменника цього жанру. В ньому вже немає тієї поетизації селянства та його життя, що в попередніх творах. Тут ми вперше бачимо трохи скептичне ставлення до технічного і суспільного поступу. Щоб побудувати залізницю, колія якої має пролягти через цвинтар, потрібно переховати тих, хто там лежить, а це — наруга над мертвими, порушення вікових звичаїв і традицій. І хоч автор визнає необхідність змін, симпатії його на боці того, що відмирає в цій сільській громаді, на яку створення банку й пов’язана з ним спекулятивна гарячка справили нищівну дію.
Під тиском нових обставин селянство не виправдує тих надій, які на нього покладав письменник. Воно також піддається руйнівній силі капіталістичних стосунків.
У 70-х роках Б. Б’єрнсон перестає писати оповідання. Він обирає для своїх творів нових героїв і нові теми, звертається до нових жанрів. З-під його пера й далі з’являються вірші, він пише кілька романів, але справжньою зброєю в громадській і політичній боротьбі стає для нього театр. Його соціальні драми цього періоду торкаються найгостріших проблем тогочасного життя. Він змальовує партійний фанатизм буржуазних журналістів, що для своєї брудної мети використовують підступ і шантаж («Редактор», 1875), брехню і шахрайство фінансового світу, охопленого жадобою збагачення, характерною для епохи бурхливого розвитку капіталізму («Банкрутство», 1875), показує неспроможність монархічної системи і фальшивість її оборонців («Король», 1877), виступає за рівноправність жінок («Леонора», 1879; «Рукавичка», 1883).
Наприкінці 70-х років Б. Б’єрнсон переживає глибокий духовний злам. Під впливом критиків Біблії він пориває з християнством, у ньому прокидається цікавість до природничих наук, і він стає палким прихильником дарвінів-ської теорії історичного розвитку органічного світу. Наслідком цих його соціально-історичних і філософських пошуків стала драма-дилогія «Понад наші сили» (частина І—1883, частина II—1895), яку сучасна норвезька критика вважає вершиною останнього періоду його творчості. В першій частині драми Б. Б’єрнсон закидає християнству те, що воно вимагає від людини неможливого. Герой п’єси, пастор Санг, живе втілення любові до ближнього, своєю безмежною вірою хоче домогтися того, що виходить за межі людських можливостей: урятувати свою смертельно хвору дружину. Проте дива не стається, і Санг гине. В другій частині драми син Санга Еліас, охоплений такою самою фанатичною вірою в анархістські ідеї, як його батько вірою в бога, щоб допомогти робітникам-страйкарям у боротьбі з фабрикантами, віддає їм усе своє майно. Але це не допомагає. Еліас переконується, що досягти компромісу між класом визискувачів і класом визискуваних неможливо. І коли фабриканти, зломивши опір страйкарів, збираються, щоб відсвяткувати свою перемогу, він влаштовує вибух, від якого гинуть і капіталісти, і він сам. Але й помираючи, він твердо вірить у велику силу жертовності й особистого прикладу.
Своїми творами, написаними наприкінці XIX сторіччя, Б. Б’єрнсон остаточно стверджує реалістичний напрямок у норвезькій літературі.
Б. Б’єрнсон до останніх днів свого життя був великим демократом, він вірив у всепереможну силу добра і в те, що людину завжди можна змінити на краще. Проте ця віра не заважала Б. Б’єрнсонові всіма приступними йому як письменникові засобами боротися з несправедливістю скрізь, де він її бачив. Так він виступив із гострим осудом царської політики пригноблення національних культур, зокрема української, а 1907 року опублікував кілька статей про конфлікти, спровоковані в Галичині польсько-шляхетською адміністрацією. Публіцистичні твори Б. Б’єрнсона, що проголошували гуманістичні принципи, користувалися величезною популярністю в усьому світі.
1903 року Б. Б’єрнсонові, першому зі скандінавських письменників, була присуджена Нобелівська премія за гуманістичний напрямок його творчості.