— Ти живий, Інсуре! А саїби прочитали нам наказ про твою страту, — зустріли його артилеристи.
Десятого травня вранці, рівно за добу до того як перші повсталі полки вступили у фортецю, Тридцять восьмий тубільний полк зібрали на плацу. Офіцери прочитали їм старий березневий наказ, який з великим запізненням одержали з Калькутти. Військовий трибунал штабу Бенгальської армії в Калькутті виніс вирок — стратити трьох сипаїв на ймення Панді, призвідників Барракпурського бунту. «Усіх трьох присуджено до страти, і вирок виконано», — так говорилося в наказі.
— Ми не повірили, — сміється Шайтан-Ага. — Хіба такий, як ти, піддасться саїбам?.. Тебе й вірьовка не бере.
— Усіх Панді їм не повісити, — відповідає Інсур. — Нас було троє, а зараз — тисячі тисяч.
Інсур з товаришами йде до запасного збройового складу, що біля Кашмірських воріт, і ставить до нього охорону.
— Нікого не підпускати до льохів, — наказує Інсур.
Офіцерів-саїбів більше нема у фортеці. Хто лишився живий — потайки втік по Курнаульському шляху.
— Панування ферінгів скінчилось, — хрипить Шайтан-Ага. — Тепер ми боїмося одного: аби вони знову не повернулися.
Усі йдуть оглядати укріплення міської стіни, башти, бастіони, бійниці, бойові пости.
Зі сходу могутні мури фортеці омиває річка Джамна. Звідси місто неприступне для облоги. А настелений по човнах через річку легкий розвідний міст забезпечить постійний зв'язок з країною. Звідси підходитиме і підкріплення, і продовольство. До цього мосту не підступиться ворог: гармати з Морійського і Річкового бастіонів нікому не дадуть наблизитися до переправи і знищити зв'язок.
З півдня й заходу, тулячись до міської стіни, починалася плутанина приміських будівель, хатини й сади навколишніх селян. Ні з півдня, ні з заходу не наважаться англійці наблизитися до фортеці.
Лишалася північна сторона. Інсур уважно обдивився північну частину фортечної стіни, Кашмірський, Аймерський, Бернейський бастіони, кам'яні заслони, бійниці, рови. Високий земляний вал до половини захищав товсту стіну від гарматного обстрілу.
— Самі саїби примусили нас торік укріпити цей вал камінням і на чотири фути поглибити фортечний рів, — посміхається Шайтан-Ага. — Добре, що тепер наша робота та нам же й згодиться.
Якщо англійці зважаться на облогу — вони шукатимуть підступів до фортеці з півночі. Пасмо невисоких горбів, що тягнеться навкоси рівниною на північ від Делі, де-не-де проходить тут майже за милю від міської стіни.
— Нехай саїби спробують сховатися за цими горбами, — суворо говорить старий Рунджіт. — Делі — сильне місто, їм не затиснути його в залізне кільце.
До вечора чекали повсталі полки наказу з шахового палацу.
Кінні совари отаборилися на Мусульманському Базарі. Коней давно розсідлали, понапували біля фонтанів.
— Де ж посланці Бахадур-шаха?
— Невже ще немає вістей з палацу?
Тільки пізно ввечері, у темряві, оповісник пішов по місту. Попереду побігли бігуни із смолоскипами.
— Слухайте, слухайте! Наказ Бахадур-шаха!
— Бахт-хана призначено начальником над усіма військами!
— Бахт-хан із Рохільканда… Так велів великий шах.
— Слухайте, слухайте!.. — Оповісник звертає на вулицю Садів. Відблиски смолоскипів гаснуть на листі платанових дерев.
— Бахт-хан? Так ось хто втерся у довіру до повелителя!.. — дивуються совари. Вони добре знають цього офіцера, він — далекий шахів родич.
— Бахт-хан покірний і підлесливий, він уміє говорити шахові солодкі слова.
— У нього душа лисиці, а хоробрості — як у польового кролика. Як же він поведе нас у бій проти ферінгів?
— Уже ніч, совари! Завтра про все дізнаємось.
Далеко за північ. Темрява оповила фортецю. На вулицях і площах — тіла, тіла… Біля фонтанів, біля Великої Мечеті, на Томба-базарі, де ранками галасливо торгують мусульмани. Це полягали покотом втомлені солдати. Повільно охолоджується міське каміння, що нагрілося за день. Худі кішки блукають по вулицях, перескакують через голови, через розкинуті руки. Ворони крячуть якось особливо хрипко, віщуючи на ранок спеку.
Інсурові не спиться. Почалась велика війна. Про неї мріяли діди, її готували батьки. Настав час, коли народи Індії піднялися на битву за визволення рідної країни.
Ще раз, узявши з собою товаришів, Інсур піднімається на високий Кашмірський бастіон. Молодик освітлює голу кам'янисту рівнину за міською стіною, темну лінію Нуджуфгурського каналу й пасмо невисоких горбів за милю-півтори попереду.