Ні. Вона бачила, що факір тепер уже відверто й пильно дивиться на неї, на Чандру, на лимаря з чорною бородою.
Лела рішуче потягла Чандру за руку.
— Чандра, нам треба йти звідси!..
Чандра не слухав її. І тут, на щастя для Лели, точильник на вулиці зупинив свій верстат і сховав ножа. Напівголий хлопчисько-мехтар убіг в ашхану. Швидким поглядом окинувши низьку кімнату, він одразу впізнав Чандру й підбіг до нього.
— Чандра-Сінг, іди швидше, — зашепотів хлопчисько, — до тебе здалеку прийшов чоловік з важливими вістями. Він чекає на тебе на вулиці Зброярів, на старому місці…
Чандра, заквапившись, попрямував до виходу. Лела пішла слідом за ним. Вона не наважувалась озирнутись.
— О Чандра, який страшний цей дід!.. Я дуже боюся його! — вже на вулиці сказала вона.
— Так, так! — відповів Чандра. Він усе помітив і теж думав про факіра, але зовсім інше.
Розділ дев'ятнадцятий
Вісник здалеку
Чандра-Сінг вів Лелу далі, в східну частину міста. Вони пройшли тісними кривими вулицями, де навіси будинків сходилися над головою, по смердючих калюжах, по провулках, де навіть удень було темно, через неймовірні злидні і бруд індійських кварталів Калькутти і зупинились біля якоїсь низенької кам'яної хатинки без вікон, схожої на склад чи порожню майстерню. Всередині їх чекало у сутіні кілька чоловік. Немолодий індієць в селянському одязі, увесь закурений, ніби після довгої дороги, з розбитими до крові ногами, підвівся назустріч Чандра-Сінгу.
— Привіт тобі, Чандра! — сказав селянин. — Я приніс вісті з країни Двох Рік.
Він подав Чандрі згорнутий у трубочку аркуш цупкого індійського паперу.
Чандра-Сінг прочитав мовчки, дуже уважно, потім сказав:
— Добре. Тепер розкажи мені, що ти сам бачив і чув, Ордар-Сінг.
— Багато бачив і ще більше чув, Чандра! — відповів селянин. — Велика війна іде в нашій країні, в землях Доабу. П'ятдесят вільних полків вийшли в поле, щоб дати бій солдатам королеви. Води Гангу і Джамни вже потемніли од крові. Нана-саїб, раджа Біхтурський, міцно замкнув британців у Каунпурі. Генрі Лоуренс, старий дурисвіт, брат Джона Лоуренса і син змії, надійно оточений в Лакнау. Жорстокий Нейл, генерал-саїб, убивця багатьох індійців, прийшов на допомогу своїм і заставив шибеницями увесь берег Гангу від Бенареса до Аллахабада. Недарма ім'я його мовою саїбів означає «залізний цвях». Але вся тубільна піхота залишила генерала, і старий кнур Нейл загруз із своїми гарматами в непролазному баговинні…
— Добрі вісті, Ордар-Сінг! Розповідай далі!..
— Делі стоїть міцно. До двадцяти тисяч селян і вільних сипаїв уже зібралися у фортеці, і щодня приходять нові й нові. Тяжке лихо терплять саїби під Делі.
— А як їх начальник? Саїб над саїбами? Ансон не йде до них на допомогу?
Ордар-Сінг усміхнувся.
— Не дійшов до Делі генерал Ансон.
— Куля?
— Холера.
— Хайза? Холера? Вона знову прийшла до вас, зла хвороба?
— Голод, — пояснив Ордар-Сінг.
— Так, голод. — Обличчя Чандра-Сінга спохмурніло. — Селяни знову голодують, знову у них нема рису, щоб засіяти поля.
Занадто багато трупів пливе по Гангу. І от хайза, страшна хвороба холера, знову, як і сім років тому, починає крокувати полями Індії.
— Розповідай далі, Ордар-Сінг!
— Щодня саїби збираються на раду. Серця їх сумні; мури Делі високі й міцні, а великих гармат у саїбів немає. Новий генерал-саїб просить допомоги у своєї королеви, але везти війська з країни ферінгів навколо жаркої африканської землі занадто довго, а ближчим шляхом, через Червоне море, не пускає єгипетський султан.
Наші посланці ходили в Пешавар і далі, в патанські землі. Патани у своєму краю, в Афганістані, поширюють чутки, ніби королева ферінгів, Вікторія-ханум, надіслала листа з наказом: усіх мусульман в Індії навернути в християнство. Чутка ця дійшла до єгипетського султана, і єгипетський султан сказав:
— Вікторія-ханум наверне в християнство правовірних Індії, а потім почне добиратися і до правовірних моєї країни. То нехай ферінги спробують привезти свої війська до Александрії, я поставлю гармати на березі і не пропущу їх війська через мою країну!.. — Так сказав єгипетський султан.
Усі засміялись.
— Добре придумали афганці! — сказав Чандра-Сінг.
— Саїби хотіли посварити афганських мусульман з мусульманами Делі, а потім усіх їх — з індусами Доабу, — говорив далі Ордар-Сінг. — До нас у місто вони засилали шпигунів.
— Ну, і що ж?