— Не розбили нашої дружби саїби. О, зараз у нас усі побраталися, по всій Верхній Індії, — і мусульмани, й індуси. «Хіба у нас з вами не один коран?» — кажуть мусульмани афганських земель своїм братам, нашим мусульманам із Делі. «Хіба у нас не спільний ворог?» — кажуть індуси мусульманам. «Той самий звір шматує серця дітей вашого і нашого народу. Ви розмовляєте мовою урду, а ми — хіндустані, і все-таки ми добре розуміємо один одного. Як мисливці в селі, ми повинні, ставши пліч-о-пліч, всією країною влаштувати облаву на тигра і прогнати його з нашої землі».
— Добре говориш, Ордар-Сінг!.. — сказав Чандра. Він з усмішкою кивнув головою.
— Дуже злі саїби, — говорив далі Ордар-Сінг. — Вони самі укріпили Делі, самі заховали кілька років тому тисячі бомб і ядер в делійські підземні склади. Вони бачать, що їм тепер ні силою, ні хитрощами не подолати делійців. На останній нараді вони ухвалили: просити Калькутту зібрати великі гармати і повести їх під стіни Делі.
— Важкі гармати? — перепитав Чандра-Сінг. Обличчя його стало серйозним.
— Так, і вони уже вирушають у дорогу.
Хайдар, молодий мусульманин-зброяр з красивим лицем, брудним від кіптяви, втрутився у розмову.
— Узяли всі важкі гаубиці, які були у нас в Дум-Думі, у гарматній майстерні. І багато великих мортир із Вільямс-форту теж. Капітан Бедфорд поведе колону, уже є наказ.
— Яке прикриття? — жваво спитав Чандра-Сінг.
— Королівські стрілки, чоловік п'ятсот, а гарматна обслуга вся наша.
— Так. Дуже важлива новина, — сказав Чандра-Сінг. — Ти кажеш, колона вирушає незабаром?
— Так. Завтра або післязавтра. Наказ уже є.
— Гармати не дійдуть до Делі, — сказав Чандра-Сінг. — Занадто далеко… — Він усміхнувся.
Всі дивилися на нього.
— Її зупинять у дорозі, — доказав Чандра-Сінг.
— Так!.. Так!.. — підхопили всі. — Не можна пропустити важкі гармати до мурів Делі.
— Наші повинні усе знати. І знати вчасно.
— Я піду! — сказав селянин, який приніс листа.
— Ні. — Чандра-Сінг глянув на його ноги, збиті об дорожнє каміння. — Ти прийшов здалеку, Ордар-Сінг, тобі треба відпочити. Хайдар? Ти мені потрібний для іншої справи, у твоїй майстерні… — Чандра-Сінг перевів погляд, і очі його зупинились на Лелі.
Лела сміливо зустріла погляд гострих сірих очей Чандри.
Чандра-Сінг завагався.
— Піде дівчина! — сказав він. — Дівчина зробить усе, що треба.
— Хай вона буде обережна! — суворо наказав селянин, який приніс листа. — Ходсон-саїб…
— А-а!.. Худий саїб? — залунали голоси. Навіть тут, у Калькутті, багато хто чув про нього.
— Ходсон-саїб зібрав недавно в наших місцях таємний корпус і назвав його «Тубільні розвідники». Не знаю, чим він платить своїм розвідникам — золотом чи брехнею, — тільки худий саїб дуже хитрий; видно, мати його накладала з дияволом. Люди Ходсона винюхують де що робиться і доносять йому.
— Зрадники!..
— Сини безчесних батьків!..
— Намак-Харам!.. Люди, що ламають сіль! — презирливо сказав Чандра-Сінг.
«Намак-Харам» — той, що ламає братик» сіль, порушує спільну трапезу, зрадник, — цими словами індійці таврували запроданців.
— Вони скрізь! — сказав Ордар-Сінг. — На базарах, на вулицях, в курильнях, у лазнях, на мостах, на поштових станціях… Вони взнають, хто куди йде і навіщо. Вони розпитують дітей і жінок. Нехай дівчина буде обережна!
— Від Бенареса її повезуть у човні, — сказав Чандра-Сінг.
Прикритий гілками човен чекав на Лелу осторонь від храмів і людних місць. Лелу посадовили під трав'яний навіс, човнярі відштовхнулись од берега і рушили угору проти течії.
Човнярі тримались далі від лівого берега, і Лела здаля дивилася на храми Бенареса. Дивовижні будівлі скупчились на березі. Одні схожі були на викладений з каменю величезний вулик із зрізаною верхівкою, інші похилили на всі боки химерно вигнуті багато-скатні покрівлі, обліплені кам'яними фігурами, ще інші, тисячолітньої давнини, розкинулись по землі кам'яним півколом, заросли травою і величезними деревами — древніми, як сама Індія. Тут був індуський храм Духа, знаменита мечеть Аурангзеба і майже зруйнований Непальський храм. Ріка круто повергала на північ; понад берегом з'являлися все нові і нові храми. Тут були храми всіх релігій Індії. Сюди приходили молитись і браміни, і джайни, і буддисти, і магометани. Великі парусні дуби і маленькі човники пропливали по річці назустріч Лелі. До храмів священного міста пливли і йшли прочани з усіх міст Індії. Часто вниз за течією спускався човник, на якому було влаштоване шатро з широкого бананового листя, переплетеного квітами; всередині шатра сидів небіжчик, сповитий, як лялька, і загорнутий в жовту тканину: це везли ховати в Бенарес браміна.