Більше того, вони не можуть навіть перешкодити підвозу харчів та підкріплення до міста. Багато разів намагалися британські артилеристи витягти свої гармати на Хребет, і щоразу чудовий і точний вогонь Кашмірського та Річного бастіонів примушував їх ховатися за пагорби. Інсур посміхнувся: лише кілька років тому англійці самі зміцнили старі укріплення, поглибили рів перед міською стіною, звели гласис — крутий земляний вал, що захищає стіни фортеці від гарматного обстрілу, — поставили гармати на баштах біля воріт. Тепер їм лишається тільки дивитися на могутні стіни Делі з-за своїх пагорбів і клацати зубами з досади.
— Багато хто з ферінгів уже сам радий був би згорнути намети й піти геть, — не раз говорили розвідники Інсурові. — Але полковник Вільсон упертий, він сів за Хребтом і не хоче нікуди йти.
Довго дивився Інсур на оголені пагорби, на круглу башту в центрі Хребта. Коло башти рухались чорні постаті.
«Зажди, полковнику Вільсон! — думав Інсур. — Скоро ми почастуємо тебе із твоєї власної гармати!»
Розділ двадцять перший
«Старі Білі Сорочки лорда Лейка»
Худий Лалл-Сінгів коник насилу видерся кам'янистою стежкою на пагорб. Гарріс зупинив коника біля круглої башти в центрі горба. Зрештою, кінь служив йому не так уже й погано, а кращих у британському таборі немає. Не вистачає коней навіть у кавалерійських частинах.
Звідси, з Ладловської башти, було добре видно високі білі зубчасті стіни, башти і бастіони обложеного міста.
Обложеного? Важко сказати, хто більше схожий на обложених: повстанці у фортеці чи королівські війська, що засіли за горбами.
Щодня їх турбують то з правого, то з лівого флангу, перерізають комунікації, не дають підвезти харчі, бойові припаси. Вночі сипаї викочують з воріт фортеці легкі гармати, підтягують їх майже до самого Хребта й обстрілюють табір. Мало не щоночі доводиться переносити на нове місце намет командуючого: повстанці дуже влучно стріляють. Генерал уже захворів від клопотів і прикростей, він не знає, у кого просити допомоги: ЗВ'ЯЗОК з Калькуттою перерваний, генерал Кольвін у сусідній Агрі блокований повсталими військами; єдина дорога, що зв'язує їх з Пенджабом, — Курнаульське шосе — увесь час під загрозою. Щоночі на шосе засада; тільки-но з'явиться британський кінний пікет, його одразу на місці уб'ють селяни, що засіли обабіч дороги. Ні в самому таборі, ні на шосе немає спокою ні вдень ні вночі. Куди не ступиш у цій країні, — земля горить під ногами. А тут ще малярія, холера, сонячні удари… Прокляте пекло!
Але сьогодні — визначний день. Сьогодні з Пенджабу, нарешті, прибуває підкріплення — старий британський королівський корпус «Білі Сорочки».
Півстоліття тому, ще за лорда Лейка, «Білі Сорочки» брали штурмом цю саму фортецю Делі, й до цього часу його офіцери вихваляються заслугами батьків і дідів. Жоден королівський полк індійської служби, — запевняють вони, — не зрівняється з «Білими Сорочками» хоробрістю в бою, витривалістю, звичкою до тропічного сонця.
«Старі Білі Брудні Сорочки лорда Лейка», — називають їх у Пенджабі за ясно-сірі димчаті мундири, на яких ніби осіла курява тропіків за ціле століття.
З невеликим запасом харчів у ранцях, з шістдесятьма патронами в сумці у кожного вони пройшли двісті миль за дев'яносто годин, під липневим сонцем, і до полудня вийшли на Курнаульське шосе, за кілька миль від табору.
Лише зараз прискакав верхівець. «Білі Сорочки» дуже бадьорі, співають свою відчайдушну пісню «Джонні, мій хлопче» і, мабуть, за годину будуть у таборі.
Гарріс чекав на їх прибуття, стоячи на вишці в центрі Хребта. Знизу до нього піднявся лейтенант Франк. Вони бачили якийсь рух на найближчій ділянці міської стіни, недалеко від Морійського бастіону. Отже, повстанці вже довідалися про наближення «Сорочок».
— Не туди дивитесь, полковнику! — Франк показував правіше, в бік Кабульських воріт.
Ворота були відчинені навстіж. Великий загін сипаїв виходив з фортеці з барабанним боєм, як на параді.
— І гармати тягнуть за собою! Дивіться!
Сипаї викочували з воріт легенькі польові гармати. Жителі міста метушились довкола, допомагали солдатам.
Хмарка куряви знялася далеко на Курнаульській дорозі. Це йшли «Сорочки».
— Увага, Франк!..
Стрілянина несподівано долинула звідкілясь ліворуч. Біля самого шосе рундуки давно опустілого заміського Пташиного Базару раптом наїжачились рушницями.
— Повстанці!