— Снарядів та гармат багато, пороху мало, — втрутився Ассан-Улла, двірський лікар. — Без пороху мовчать і гармати, і рушниці.
— Ні, не врятувати Делі! — сказали міністри. — Краще піти нам звідси, повелителю, піти через південні ворота, поки Вільсон-саїб не обложив фортецю з усіх боків.
— Вийти звідси вже важко: кінні роз'їзди ферінгів перерізають і південну дорогу, — мовив Ассан-Улла.
— Гине великий трон!.. Всемогутній аллах розгнівався на нас!
— Можна ще врятувати трон, — спокійно сказав принц Мірза-Могул.
Усі міністри повернулись до нього.
— Ферінги збирають сили, — вів далі Мірза. — Жирний Лоуренс посилає їм з Пешавара гармати. Великий бій буде під стінами Делі, і ми ще не знаємо, хто здобуде перемогу.
— Твоя правда, Мірза-Могул, — сумно сказали міністри.
— Якщо ми допоможемо ферінгам здобути фортецю, шах Делі залишиться шахом Делі.
— Навчи ж мене, Мірзо, мій вірний сину, навчи, як вчинити, — слабким голосом попросив шах.
— Треба таємно відкрити ферінгам вхід у палац з боку річного бастіону. Коли почнеться штурм, треба впустити ферінгів у місто. Генерал Вільсон не забуде нашої послуги.
Всі мовчки дивилися на шаха. Шах кивнув головою:
— Ти маєш рацію, Мірзо!
— Ти мудрий, великий Мірзо, син великого батька! — повеселівши, сказали міністри.
Жестом руки шах звелів їм усім вийти. Міністри вийшли.
Залишилися тільки Мірза-Могул, придворний лікар Ассан і Мукунд-Лалл, охоронник печатки.
Мукунд-Лалл поставив на низький столик лакований ящичок з перами, срібну посудину з тушшю. Він запитливо дивився на лікаря.
— Накажи, великий падишах, написати листа Вільсон-саїбу, — низько вклонився шаху Ассан-Улла. — Я знайду спосіб передати твого листа в табір ферінгів.
Розділ тридцять п'ятий
У ворожому таборі
Пізно ввечері з Кабульських воріт фортеці вийшло двоє: молодий робітник збройної майстерні — Застра — і хлопчик-конюх у білій безрукавці, в жовтій чалмі та широкому поясі, недбало пов'язаному кругом тонкої талії. Інсур провів їх до самих воріт. На прощання він поклав руку маленькому конюхові на плече.
— Ти смілива, Лело, — сказав Інсур. — І ти добре знаєш мову саїбів.
Він намалював на піску звивисту лінію горбів, старе річище каналу й вузьку смужку Курнаульського шосе, що звертало на північний захід.
— Ось! — Інсур ткнув паличкою в ліве крило табору. — Тут і провадяться якісь великі роботи. Треба дізнатися, що задумали саїби.
До старого річища каналу, яке замикало британський табір зліва, добратися було легко: будівлі заміського Пташиного Базару, хоча і зруйновані наполовину стоденною артилерійською канонадою, були достатнім прикриттям. Але далі, за Пташиним Базаром, починалося відкрите поле. Кінні пікети ворога весь час роз'їжджали тут.
Лела з Застрою пробрались уздовж вибоїн у землі, вздовж посічених кулями кущів і сповзли потихеньку в річище висохлого каналу, що обгинав табір з лівого боку.
Зупинились. Прислухались. Тихо. Вони обережно поповзли далі по річищу. Сухий бур'ян зашурхотів у Лели під рукою.
— Хто йде? — відразу гукнули зовсім поряд англійською мовою з тубільним акцентом.
Зверху, біля каналу, стояв кавалерійський пікет.
Лела завмерла. Вигук не повторився.
Вони ждали довго, потім обережно рушили далі.
По правому березі каналу довгим рядом стояли криті обозні вози. Лела з Застрою виповзли на берег і сховалися між колесами.
Проскакав роз'їзд кінних у червоних та синіх тюрбанах. Довге волосся вершників розвівалось на вітрі. Лела впізнала різку розкотисту мову сікхів.
Знову тихо. Потім кілька чоловік підійшли до воза. Вони сіли на землю з другого боку.
— Завтра доведеться усе перетягувати на інше місце, — сказав один. — Белуджі прийшли.
— Так. тісно стало в таборі. Їх більше тисячі чоловік.
— Післязавтра ждуть нових батальйонів кавалерії.
— Сікхи?
— Ні, кашмірці.
— Вільсон набрав сюди людей з усієї землі.
— Він хоче замкнути перед штурмом усі виходи з міста.
Вони замовкли.
— Рушаймо далі, Застро! — прошепотіла Лела.
— Стривай, хай одійдуть, — тихенько озвався ласкар.
Обозні випрягли волів і повели їх до водоймища. Лела з Застрою вибралися з плутанини возів. Осмілівши, вони йшли далі.
Праворуч диміли вогнища. Якісь люди сиділи довкола вогню. Пахло димом, козлятина варилась у великих казанах.