А може, й не була…
Я вже й не знав, чи мені це й далі цікаво. Точніше, чи осилю я ще і її. Певною мірою, я дозволив «справі Майї» відігравати головну роль у моєму житті.
Я осідлав коня, узяв до рук списа і пом'ятого щита та й вирушив на бій з драконом.
Я бачив біль і приниження Ганса Ґудвіка, хотів його порятувати, але збагнув, що він уже пропащий. Він та Ірене — обірвані ниті, які безвольно тріпотять на вітрі, і я нічого вже не вдію, не зв'яжу їх докупи, не сплету з них нового міцного каната.
Так хотілось би подолати зло, не допустити ще більше страждань, але це не моя робота. Я був тим, ким був, — звичайнісіньким адвокатом. Ця робота іноді драматична й публічна, іноді нудна й анонімна. Хай там як, але вона важлива, і я маю до неї хист. Але роль адвоката має свої правила і закони, писані й неписані, тому Петер мав рацію: я знехтував правилами, узявся за справу, якою не смів і не міг займатися.
Я мав своє життя. Я мав Карі. Ми вдвох народимо дітей. Мені треба сплітати свій життєвий канат. Дійсність поза судовою залою вторглася у моє життя, у мою спальню посеред ночі, і на мить здалося, що всьому вже кінець, що я помру і не побачу ранку. Я так не хотів. Настав найвищий час простувати далі, а всім решта, жертвам та злочинцям, повернути їхні ролі — ролі фігурантів у кримінальній справі. З мене досить… Хай Альвін Му та Ніна Гаґен пливуть під своїми вітрилами. То не моє життя і не моя відповідальність.
Розділ 21
Минуло кілька днів. Я повів Карі до ресторану. Доки ми їли, я розповів, до чого я додумався і що собі постановив. Карі мовчки слухала, час до часу пригублювала келих і дивилася на мене поглядом, який годі було витлумачити. Коли я виговорився, вона ще якийсь час легенько похитувала келихом, розганяючи колами вино — воно мерехтіло бордовими блищиками на світлі.
— Оте про дітей… ти, справді, так думаєш чи це, може, реакція… на останні події?
— Справді, думаю.
— Чудово, — усміхнулася Карі й більше нічого не сказала.
— А все інше, Ніна Гаґен і…? — запитав я за мить.
— З ними нарешті все. Настав час для нас, Мікаелю.
Уперше за тривалий час я з головою поринув у роботу. Назбиралася купа справ. Завдяки Сюнне система функціонувала, але я мав багато клієнтів. Більшість з них сиділи в тюрмах по всій країні й гнівалися на мене за те, що я їх не відвідував. Я два тижні постійно літав внутрішніми рейсами. Кілька разів довелося ночувати в готелі, але зазвичай я встигав повернутися увечері додому. А вдома чекала Карі.
Петер був задоволений. Сюнне була задоволена, і клієнти теж були задоволені. Я не бачив і нічого не чув про Ганса Ґудвіка, був певний, що він більше не становить загрози. До того ж, я не мав жодного бажання думати про нього чи про його дружину. Я змусив «справу Майї» зникнути з моїх думок, знаючи, що рано чи пізно вона перейде до розряду рутинних справ, і стане однією з тих, які я виграв; стане справою, яка принесла мені славу й нових клієнтів. Мова йтиме лише про час та часову відстань.
Нічні клуби — то не моє. Буваючи в місті, я віддавав перевагу барам і пабам. Я стояв, роздивляючись навсібіч, дивився на дорослих чоловіків у дорогих костюмах, з розпухлими гаманцями, обличчями, червоними від алкоголю та потуг танцювати на танцювальному майданчику; на жінок з червоними вустами, наквацяними тушшю віями, вибіленим волоссям, і розумів, що таке не для мене. Музика надто голосна, люди надто шалені, надто зайняті тим, щоб себе показати й на інших подивитися, упізнати, вихопити з натовпу. Бути причетними…
Ми з Петером зустрічалися з кількома поважними клієнтами. Повечеряли, випили червоного вина й коньяку, і пішли до нічного клубу. Я спробував відкрутитися, але Петер міцно стиснув мою руку, давши зрозуміти, яка це марна справа.
— Ці люди важливі для фірми, Мікаелю. Я постійно займаюся такою дурнею. Треба вже й тобі хоч зрідка долучатися.
Один з клієнтів повернувся від бару з тацею, заставленою чарками, і трьома хихотливими жінками десь тридцятилітнього віку. Упрілий і збуджений, він відкинув набік куртку, тицьнув кожному в руку чарку.
— Будьмо! — вигукнув він.
Я слухняно вихилив чарку. Не знаю, що там було, але щось нудко-солодке. Я аж струсився, як від огиди. Клієнт вклав мені в долоню ще одну чарку. Він нетямився від захоплення, одна його рука вже високо заповзла по нозі однієї з жінок. Та прихилилася до нього й реготала з кожного його слова.