Я добирався до обійстя майже десять хвилин. Пройшов ще кілька хвірток через овечі загони, уздовж низької кам'яної огорожі, промочив штани у високій траві. Нарешті дійшов. Зупинився за кілька метрів у тіні старої, покрученої вітром сосни. Ніде не світилося. Ніде ані звуку. Промінь маяка монотонно шугав скелястими вершинами, а більше ніщо ніде не ворушилося. Я був тут сам.
Двері виявилися замкненими. Я обшукав усі місця, де люди мають звичку тримати запасні ключі: під килимком на порозі, на одвірку, у тріщинах у стіні. Безрезультатно. Вхідні двері мали вікно на чотири маленькі шибки, але щось мені цього разу не хотілося вибивати скло. Треба було проникнути досередини, за можливості, не залишився по собі слідів. Я обійшов будівлю — то був зовсім крихітний будиночок на один поверх, який стояв на схилі. Фундамент з боку моря був доволі високий; невеличкі сходи на три сходинки вели до льоху. Унизу сходів було геть темно, я нічого не бачив, доводилося йти навпомацки.
Двері льоху трималися на маленькому засуві, замість навісного замка — забитий іржавий цвях. Я обережно виважив цвяха, штовхнув двері, ступив у темряву й заходився шукати вмикача. Урешті-решт таки знайшов: вів рукою по низькій стелі, доки торкнувся голої лампочки; потім рушив уздовж проводу, прикріпленого до дерев'яної балки на стелі, а вже він привів мене до вмикача. Після непроникної темряви світло осліпило мене, вдаривши просто в вічі.
Призвичаївшись, я озирнувся навколо. Льох був малесенький і відносно охайний. Трохи інструментів на старому верстаті. Старе рибацьке начиння у закуті. Під стелю — стерті, старі весла й зітлілий на вигляд та порваний невід. В одному кутку — невисокий штабель дров. В іншому, углибині льоху, — маленька драбинка, більше схожа на курячу в курнику, яка вела до дверцят, таких низьких, що, ступивши на перший щабель, я мусив пригнути голову. Дверцята, коли я їх штовхнув, прочинилися на кілька сантиметрів і застрягли. Я штовхнув сильніше, поставив ногу на другий щабель і підважив плечем! Щось по той бік з оглушливим гуркотом перевернулось, нівроку мене налякавши, і дверцята розчахнулися.
Я дослівно ввалився досередини, підхопився на ноги й роззирнувся навколо. Темний коридор. Трохи провагавшись, увімкнув світло. На всю околицю я не бачив жодного іншого будинку, не знав, чи далеко до найближчих сусідів, але був майже певний, що хатини нікому не видно.
На підлозі валялася скриня з інструментами й старий порохотяг, якими були приперті дверцята льоху. Скриня перевернулася, всі інструменти висипалися. Я прибрав за собою, позбирав розкидані речі, увімкнув порохотяг і почистив підлогу від натрушеної тирси. Потім зачинив дверцята льоху, поставивши всі речі, як мені здавалося, на свої місця. Вхідні двері мали звичайний замок на закладку. Згодом можна було вийти, усього лиш клацнувши за собою дверима. Я подався на оглядини будинку.
То була маленька хатинка, дуже просто умебльована. Вітальня з грубкою на дрова, м'яким кутиком і телевізором. Книжкова поличка під вікном. Старосвітська кухня з незвичним обладнанням: над допотопною мийницею стирчала зі стіни ручна помпа. У маленькій кімнатці за кухнею на невисокій тумбочці стояла емальована миска з давніх часів, на стіні висіли дві губки і рушник. Маленька спальня з голими стінами. Ліжко завелике для одного, але замале для двох. Ото й усе. Ніяких ноутбуків.
Я сів у вітальні, в один з фотелів, і замислився. Єдиною сучасною річчю в усьому будинку був телевізор на чорній тумбочці. На поличці під ним стояв dvd-програвач. Він був увімкнений — світилася зелена цятка на дисплеї. Ще нижче стояли рядком кілька дисків з фільмами. Я вклякнув, переглянув диски. Декілька комедій. Два пригодницькі фільми. Трохи голлівудської драми. Три порнофільми садомазохістського змісту. Нічого нелегального.
Серед книжок здебільшого старі детективи й два традиційні видання книжкового клубу. Звичайнісінька книжкова полиця, такі можна побачити в будь-якій норвезькій заміській хижці. Над книжками лежала маленька цифрова відеокамера, зовсім нова й дуже дорога на вигляд. Поряд — алюмінієвий штатив. Я взяв до рук камеру. Вона мала знизу пази, які ідеально пасували до штатива. Я згадав Альвіна і аж здригнувся.
Потім я заходився обшукувати будинок, ретельно й систематично. Обшук не зайняв надто багато часу. Хатинка була невеличка й дуже скупо вмебльована. Я зазирнув до всіх шафок, простукав стіни. У спальні стояла вбудована в стіну шафа на одяг. Я приніс з вітальні настільну лампу й заліз усередину шафи. Нічого, окрім хіба павутиння й тирси. Найбільше часу витратив на горище й льох. Анічогісінько.