Щоправда, «не розмовляю» не означає «уникаю розмов». Маю на мобілці три sim-карти, одна з яких російська — лишилася з минулого червня, який провів у Москві. Номер давно не використовую, до Москви не телефоную, картка просто «висить» на телефоні, оскільки третьої української мені не треба. Й ось одного ранку в червні 2014-го абсолютно несподівано на російський номер зателефонував із Москви дуже давній знайомий, із яким років вісім тому, коли ще займався програмуванням для КОМПАС-3D[11], працював над спільними проектами (ми обмінялися номерами телефонів минулого літа, плануючи зустрітись у Москві, але так і не зателефонували один одному). Чоловік, не привітавшись, узявся на мене горлати, бідкаючись, як йому заважають жити українські націоналісти, погрожуючи, що нас усіх — цитую — «разом з американцями треба мочити». Він репетував хвилини три, зрештою — суто в російському стилі — перейшов на мати та прокляття.
Я мовчав, розуміючи, що вдаватися до логіки, намагатись переконувати доведеного до істерики опонента марно. Мовчав, із гіркотою усвідомлюючи, що Андрій Макаревич[12], якого зараз цькують у Москві, мав рацію: бісів із людей випустити легше, ніж загнати в них ангелів. Невдовзі звіряче верещання, мало схоже на спілкування, мені набридло, я почав думати, як завершити розмову, коли раптом співрозмовник, певно, знавіснілий від моєї мовчанки, випалив:
— Знаешь что? В Сибири уже строят концлагерь для вас!
— Для нас?.. — перепитав я.
— Да! Для таких, как ты! Для украинцев! Достали уже!!
Вигадки, звісно. Побрехенька з тієї самої опери, що й історії про 1800 автобусів із «бандерівцями», які в березні їхали вбивати людей до Криму, про виселення російськомовних із Криму, про скасування святкування 9 травня в Україні тощо. Та йдеться не про це. Той москвич — майже сорокарічний сім’янин, людина з вищою освітою — не просто вірив у початок будівництва концтабору. Він хотів, щоби його почали будувати.
— Давай, приезжай, там уже ждут тебя!
Я ще трохи помовчав, а тоді сказав:
— Тільки через твій труп, друже… тільки через твій труп.
І розірвав зв’язок.
Протягом 2007–2009 років я навчався в Королівському технологічному інституті в Стокгольмі, де зблизився із трьома вихідцями із колишнього СРСР: двома росіянами — Сергієм і Семеном (Семен із 14 років проживав у Франції та на час навчання у Швеції давно мав французький паспорт) і білорусом Дімою. Відкладаючи гроші зі стипендії, ми дозволяли собі раз на два-три місяці вибратися подорожувати Європою: Норвегія, Фінляндія, Естонія, Латвія, Італія, Франція тощо. Щоразу, заходячи до бюджетного хостелу, наша ватага наштовхувалась на типове запитання:
— Where are you from, guys? Звідки ви, хлопці?
У цей момент Семен, який понад сім років проживав у Євросоюзі, виступав уперед і гордо заявляв:
— We’re from Russia!
Сергій і, що найдивніше, білорус Діма, приглушено мугикаючи, підтакували йому. Дімон (історія подібна до описаної Томашем Кваснєвським, ведучим із Polskie Radio) соромився зізнаватися, що він білорус.
Мене поведінка Семена відверто дратувала. Я розштовхував хлопців ліктями та щосили волав:
— I’m not Russian! I’m UKRAINIAN!
Ми з цього приводу багато сварилися із Семеном. Він не розумів, чому я так навіснію, коли він називає мене росіянином. Остаточно збагнувши, що не зможу пояснити «натуралізованому французу», в чому проблема, вирішив діяти інакше. Тепер, заходячи до якогось хостелу, виривався вперед, ставав до росіян спиною та на запитання «Where are you from?» недбало відповідав:
— We’re from Ukraine…
Ви можете не погоджуватися зі мною. Не погоджуватись із тим, що я написав у цьому розділі. Ви навіть можете так чи так підтримувати дії президента Росії Володимира Путіна та самих росіян. Я лише хочу, щоб ви затямили одне: по обидва боки Дніпра є країна, що має назву Україна. У цій країні живуть українці — небратній росіянам народ. І цей народ готовий до останнього відстоювати своє право жити вільно.
Розділ 2
Між двох світів
До кінця 1980-х років украй невдалі спроби реформувати радянську економічну систему (оголошений Горбачовим[13] курс на прискорення та перебудову), а також поступове падіння світових цін на енергоносії призвели спочатку до стагнації, а згодом — до повного краху економіки Радянського Союзу. Занепад економіки спричинив параліч політичної системи, незворотну руйнацію союзної вертикалі влади, що наприкінці 1991-го цілком логічно завершилось розвалом СРСР.
Окремі російські історики, політики та суспільні діячі (наприклад, економіст Єгор Гайдар[14]) вважають визначальним чинником колапсу радянської імперії ініційоване Сполученими Штатами Америки зниження світових цін на нафту. Ідеться про заяву пана Ахмеда Ямані[15], міністра нафти Саудівської Аравії, озвучену 13 вересня 1985 року, про те, що Саудівська Аравія відмовляється від політики стримування видобутку нафти та починає відновлювати власну частку на світовому ринку. Протягом наступних шести місяців відбулося зростання видобутку нафти в Саудівській Аравії у 3,5 рази, що спричинило грандіозний обвал цін на світовому ринку — зменшення практично за той же період ціни за барель майже в 6 разів.
11
КОМПАС-3D — російська система автоматизованого проектування (САПР), виготовлена компанією «АСКОН».
12
Андрій Макаревич — відомий російський співак, лідер легендарного рок-гурту «Машина Времени».
13
Михайло Сергійович Горбачов (нар. 1931) — радянський політичний діяч, 5-й генеральний секретар ЦК КПРС (1985–1991), перший та єдиний президент в історії СРСР. Намагався провадити ліберальні реформи всередині СРСР, які було названо Перебудовою, спробував обмежити перегони озброєнь, за що 1990-го отримав Нобелівську премію миру. Один з ініціаторів визнання радянською стороною своєї вини за масові розстріли польських офіцерів під Катинню.
14
Єгор Тимурович Гайдар (1956–2009) — російський державний і політичний діяч, перший міністр фінансів Російської Федерації, один із основних керівників та ідеологів економічних реформ у Росії на початку 90-х.
15
Ахмед Закі Ямані (нар. 1930) — саудівський політик, міністр нафти та мінеральних ресурсів Саудівської Аравії у 1962–1986 роках. Відіграв важливу роль у вирішенні нафтової кризи 1973 року.