Першу міжурядову газову угоду між Україною та Росією було підписано через кілька місяців — у лютому 1994 року. За умовами договору, що мав чинність упродовж двох десятиліть, до 2005-го, Росія щороку зобов’язувалася постачати Україні не менше ніж 50 мільярдів кубометрів газу. Ціну газу сторони домовилися визначати в додаткових контрактах, причому «Газпром» залишив за собою право щороку її переглядати. В угоді 1994 року було заборонено реекспорт російського газу з території України, але дозволено бартерні розрахунки, як-от покриття газових боргів за рахунок будівельних робіт на замовлення «Газпрому».
Паралельно із наростанням газового протистояння тривала «холодна війна» за Чорноморський флот.
Після розпаду Радянського Союзу ситуація із Чорноморським флотом відзначалася особливою складністю. 24 серпня 1991 року Україна згідно з Актом проголошення незалежності почала будувати суверенну незалежну державу, гарантом безпеки якої мали стати власні збройні сили. Відповідно до постанови Верховної Ради України «Про воєнізовані формування в Україні» всі воєнізовані формування, розташовані на території країни, підпорядковані Верховній Раді України. Пізніше було створено Міністерство оборони України. 6 грудня 1991 року Верховна Рада України ухвалила два законопроекти — «Про Збройні сили» та «Про оборону», офіційно проголосивши створення національних Збройних сил. Менш ніж за місяць, на початку 1992 року, росіяни зініціювали широкомасштабні дії проти України. Завдання-мінімум: не ділитися Чорноморським флотом. Завдання-максимум: утримати територію дислокації флоту — півострів Крим.
Російська пропаганда стверджує, що Чорноморський флот не залишився у складі ВМС України винятково через небажання моряків і офіцерів флоту присягати на вірність Україні. Це ще один міф із тієї опери, що й історії про нерозривну дружбу та братерство, утиски російськомовних в Україні та легіони кровожерливих націонал-фашистів, які після Революції гідності 2013–2014 років нібито тероризують населення на сході країни. 22 лютого 1992 року присягу на вірність Україні склав 880-й окремий батальйон морської піхоти — найкращий у Чорноморському флоті за результатами попереднього, 1991-го, року. Головний штаб ВМФ у Москві одразу видав директиву розформувати батальйон (до початку квітня Чорноморський флот формально перебував у підпорядкуванні штабу в Москві). Після цього бойові з’єднання флоту почали комплектувати винятково з росіян, а за місяць головнокомандувач ЧФ Ігор Касатонов[24] перейшов до більш рішучих дій, наказавши російським морським піхотинцям узяти під охорону школу прапорщиків у Севастополі, де було розміщено організаційну групу з формування ВМС України, штаб військово-повітряних сил Чорноморського флоту та штаб Кримської бази у селищі Новоозерне (тамтешній взвод охорони також розформували через складання присяги на вірність Україні).
5 квітня 1992 року президент України Леонід Кравчук підписав указ «Про перехід Чорноморського флоту в адміністративне підпорядкування Міністерству оборони України».
7 квітня 1992 року президент Російської Федерації Борис Єльцин видав указ «Про перехід під юрисдикцію Російської Федерації Чорноморського флоту».
Уночі проти 8 квітня з причини складання присяги на вірність Україні офіцерами штабу Кримської бази до Новоозерного ввели бойову техніку 361-го полку 126-ї дивізії берегової оборони Чорноморського флоту. У води озера Донузлав увійшли два ракетні катери та два корвети, заблокувавши кораблі, особовий склад яких склав присягу на вірність Україні.
Напруження наростало. 23 червня в Дагомисі[25] пройшла зустріч Бориса Єльцина та Леоніда Кравчука, мета якої — покласти край «війні указів». Сторони домовилися про подальший розвиток міждержавних відносин з урахуванням необхідності продовження переговорного процесу зі створення ВМФ Росії та ВМС України на базі Чорноморського флоту СРСР. Насправді жодних змін не відбулося. Попри підписані домовленості, за місяць після переговорів ситуація заледве не набула форми відкритого збройного конфлікту. Спочатку 9 липня 1992 року склав присягу на вірність Україні особовий склад військової комендатури Севастопольського гарнізону, після чого росіяни підняли по тривозі 810 бригаду морської піхоти, штурмова група якої захопила та надалі утримувала комендатуру. А потім, 21 липня 1992 року, сторожовий корабель СКР-112, під українським прапором, залишив Кримську базу (Донузлав) і вирушив у напрямку Одеси. Протягом 8-годинного переходу корабель переслідували скеровані з російського командного пункту кораблі. З боку Одеси на підтримку СКР-112 надійшли українські винищувачі та прикордонні катери. З огляду на загрозу бойового зіткнення російські моряки не виконали наказу зупинити корабель «у будь-який спосіб».
24
Ігор Касатонов (нар. 1939) — російський воєначальник, командувач Чорноморського флоту ВМФ Росії (1991–1992), перший заступник головнокомандувача ВМФ (1992–1999), адмірал.
25
Дагомис — мікрорайон у Лазаревському районі міста-курорту Сочі (Краснодарський край, Росія).