23 січня 2005 року Віктор Ющенко склав присягу як третій президент незалежної України.
Як наслідок приходу до влади «помаранчевої команди» на чолі із президентом Ющенком відбулося різке погіршення газових відносин між Україною та РФ. 31 грудня 2005 року — дата закінчення терміну дії міждержавного договору стосовно постачання газу із Туркменістану. Останнє пов’язане із припиненням дії угод із росіянами щодо транзиту туркменського газу до кордону України. Укладати нові російська сторона не поспішала. Отже, з 1 січня 2006 року єдиним можливим постачальником газу до України став «Газпром». Наприкінці 2005-го російський газовий монополіст назвав нову ціну за газ для непокірної «братньої» республіки: 230 доларів за одну тисячу кубометрів. Тогочасна українська економіка більше ніж чотирикратного підвищення ціни на блакитне паливо витримати не могла. «Газпром», апелюючи до договору про постачання газу, в якому прописано щорічне визначення ціни, уночі проти 1 січня 2006-го зупинив подання газу, що започаткувало першу українсько-російську газову війну.
Українцям довелося піти на поступки. 4 січня 2006 року міністр енергетики Іван Плачков і голова НАК «Нафтогаз» Олексій Івченко привезли із Москви нову газову угоду, згідно з якою Україна імпортуватиме із Росії «коктейль» із дорожчого російського (230 USD за одну тисячу кубометрів) і дешевшого середньоазійського (44 USD за одну тисячу кубометрів) газу, середня ціна якого — в межах 95 доларів за одну тисячу кубів. Сторони домовилися, що постачатиме цей газ компанія «РосУкрЕнерго»[30], остаточні бенефіціари[31] якої залишаються невідомими до сьогодні. Із 2006 року (за уряду Януковича) компанія «РосУкрЕнерго» мала статус основного посередника на газовому ринку України.
Узимку 2008–2009 років спалахнула друга газова війна. До 1 січня 2009 року Україні та Росії знову не вдалося підписати річного контракту на постачання газу. Причиною цього разу слугувала внутрішньоукраїнська політична криза, підґрунтя якої — жорсткий міжособистісний конфлікт між президентом Віктором Ющенком і прем’єром Юлією Тимошенко, котрий до 2009 року набув масштабів неподоланного інституційного протистояння між президентом і прем’єром. 31 грудня 2008 року через непоступливість української делегації на переговорах (ішлося про ціну 205–235 доларів за одну тисячу кубометрів) тогочасний президент Росії Дмитро Медведєв, який на чотири роки змінив на посту президента РФ Володимира Путіна, виступив із заявою про те, що з наступного року ціна за газ для України становитиме 450 доларів. О 9:00 1 січня «Газпром» у повному обсязі припинив постачання газу до України. Момент закриття вентилів на трубопроводах, якими подають газ, транслювали замість новорічних програм по всіх російських телеканалах. 7 січня 2009 року, звинувативши Україну в несанкціонованому відборі газу, «Газпром» перервав постачання також і транзитного, тобто технологічно необхідного для прокачування блакитного палива європейським споживачам, газу. Не отримуючи з Росії власного газу, Україна за рахунок накопичених у підземних сховищах запасів продовжувала постачати газ до Європи. Попри це, із 1 до 18 січня відбулося істотне скорочення постачання газу до країн центральної та східної Європи, а тому представники Європейського Союзу заявили: якщо потік газу не буде відновлено негайно й у повному обсязі, репутація України та Росії як надійних партнерів ЄС зазнає непоправної шкоди.
19 січня 2009 року український і російський прем’єри Юлія Тимошенко і Володимир Путін у присутності керівників НАК «Нафтогаз» і «Газпрому» підписали нові газові угоди. Як стверджував згодом президент Віктор Ющенко, ані він, ані більшість членів уряду та РНБО[32] не бачили остаточного тексту угоди до її підписання.
Відповідно до нового контракту базова ціна на російський природний газ для України становила, як і обіцяв Медведєв, 450 доларів США за одну тисячу кубічних метрів. Серед досягнутих домовленостей — перехід до прямого постачання, ліквідація посередника «РосУкрЕнерго», а також жорсткі умови «бери або плати», з огляду на які Україна щороку була змушена закуповувати в Росії не менше ніж 41,6 млрд кубометрів газу.
30
«RosUkrEnergo AG» — компанія з перепродажу природного газу на території України, східної та центральної Європи, яка в 2004–2009 роках виступала посередником у постачанні російського газу до України та ЄС. Заснована 22 липня 2004 року як спільне підприємство двох фінансових груп: ВАТ «Газпром» і компанії «Centragas Holding AG», фактичними власниками якої є громадяни України Дмитро Фірташ (90 %) та Іван Фурсін (10 %). У компанії «RosUkrEnergo AG» два виконавчі директори. Виконавчий директор від «Centragas Holding AG» — Дмитро Глебко. Другим виконавчим директором у травні 2008 року став Микола Дубик, який замістив вихідця із радянського КДБ Костянтина Чуйченка, що навчався в одній групі із Дмитром Медведєвим і був пізніше призначений помічником президента Росії. За згодою співзасновників компанію ліквідовано 7 липня 2014.
31
Бенефіціар — особа, що отримує доходи від власних засобів чи майна, переданого в управління іншій особі.