Фінансово-політичні (олігархічні) клани в Україні формувалися за регіональною ознакою навколо найбільших промислово розвинутих міст: Києва, Дніпропетровська, Донецька та Харкова.
Найперше фінансово-олігархічне угруповання, яке обійняло основні керівні державні посади в середині 90-х років і втримувало владу приблизно до початку нового тисячоліття, — це дніпропетровське.
Цікаво, що так званий дніпропетровський клан виник задовго до розпаду Радянського Союзу та становлення України як незалежної держави. Ця фінансово-політична група функціонувала із 60-х років ХХ століття та мала значний вплив не лише на Україну, але й на весь Радянський Союз. Серед найбільш яскравих представників клану протягом «радянського» періоду — генеральний секретар ЦК КПРС у 1966–1982 роках Леонід Брежнєв[37] і перший секретар ЦК компартії Радянської України Володимир Щербицький[38].
До другого покоління дніпропетровського клану, котре перебрало на себе керування країною після розвалу СРСР, належать президент Леонід Кучма та прем’єр Павло Лазаренко[39].
На сьогодні чимало вихідців із Дніпропетровської області залишаються у владних структурах (Юлія Тимошенко, Олександр Турчинов) або входять до першої десятки найбагатших людей України (Сергій Тігіпко, Ігор Коломойський, Геннадій Боголюбов, Віктор Пінчук), однак говорити про сформованість дніпропетровського клану недоцільно: і дніпропетровські політики, і дніпропетровські олігархи діють розрізнено, поодинці, не маючи достатньої політичної ваги. Формально дніпропетровський клан припинив функціонування після завершення другого президентського терміну Леоніда Кучми, хоча насправді втратив вплив на глобальні процеси у країні за кілька років до того.
Дніпропетровський олігархічний клан чітких політичних цілей не мав, через що був відтіснений від влади значно могутнішим і агресивнішим угрупованням зі сходу.
Паралельно з приходом до влади дніпропетровського клану на початку 90-х на сході України набирав сили донецький.
Становлення донецького кримінально-олігархічного угруповання нерозривно пов’язане з ім’ям його засновника — татарина Ахатя Брагіна, відомого донецького кримінального авторитета на прізвисько Алік Грек.
У другій половині 1980-х економічні реформи останнього генсека СРСР Михайла Горбачова призвели до появи на території Радянського Союзу приватних кооперативів. У різних частинах країни інтенсивність виникнення кооперативів була різною. Український Донбас став щодо цього одним із найактивніших регіонів: перелік заснованих кооперативів зростав на очах. Цьому сприяла неабияка кількість шахт і заводів, а також значна густота населення регіону: ще із середини ХХ століття на роботу в шахтах Донбасу люди з’їжджалися з усіх куточків СРСР. За роботу платили добре. Якщо наприкінці 80-х колгоспник із заходу України заробляв приблизно 100 карбованців на місяць, то шахтар із Донбасу міг отримувати до 1000 карбованців. При цьому через дефіцит товарів, який у 1988–1989 роках набув просто катастрофічних масштабів, шахтарі могли витрачати гроші лише на розваги. А де обіг коштів і розваги — там завжди криміналітет.
Формування перших злочинних угруповань припадає на час ще до розвалу Радянського Союзу. Практично в кожному місті Донецької та Луганської областей діяла банда, що контролювала місцеві ринки, ігрові та розважальні заклади. Одну із таких банд очолював Ахать Хафізович Брагін.
Брагін починав свій трудовий шлях м’ясником на ринку неподалік шахти «Октябрьская». У дитинстві грав у футбол і займався боксом. Подейкують, що в одному спортклубі із Брагіним боксували також молоді Ринат Ахметов і Віктор Янукович, хоча підтвердити цю інформацію неможливо. У період горбачовської Перебудови Ахать Хафізович став підприємцем, займався операціями на валютному ринку, вкладав гроші у фірми, що возили з-за кордону відеомагнітофони, комп’ютери й іншу техніку, поступово взяв під контроль центральний ринок Донецька, де на той час працював Борис Колесніков[40]. Наприкінці 80-х про сорокарічного татарина говорили як про найбільшого донецького підприємця, «хазяїна» Донецька.
37
Леонід Ілліч Брежнєв (1906–1982) — радянський партійний діяч, що був незмінним керівником СРСР упродовж 1964–1982 років. Із 1968 року Брежнєв страждав на астенію (нервово-психічну слабкість) та атеросклероз мозкових судин, періодично втрачав здатність логічно мислити та членороздільно говорити, вияви чого вперше спостерігали на переговорах між представниками країн Варшавського договору перед уведенням військ до Чехословаччини 18 серпня 1968 року. 1976-го Леонід Брежнєв пережив клінічну смерть; мав наркотичну залежність від нембуталу (снодійний препарат) і, попри тяжкий стан і проблеми зі здоров’ям, продовжував «керувати» країною. Політика Брежнєва запам’яталася силовим придушенням Празької весни 1968-го, періодом «розрядки» у відносинах зі США протягом 1970-х і введенням радянських військ до Афганістану 1979-го.
38
Володимир Васильович Щербицький (1918–1990) — радянський партійний діяч, перший секретар ЦК КП УРСР у 1972–1989 роках.
39
Павло Іванович Лазаренко (нар. 1953) — український політичний діяч, 5-й прем’єр-міністр України (1996–1997). 1998 року Генеральна прокуратура України порушила кримінальну справу проти нього за розкрадання державного майна в особливо великих розмірах, через що 1999-го Лазаренко втік із України. Був засуджений спочатку у Швейцарії, а потім у Каліфорнії (США) за відмивання грошей. Відбував покарання в каліфорнійській тюрмі Federal Correctional Institution. 1 листопада 2012-го достроково звільнений. Згідно з рейтингом найбільших корупціонерів світу, складеному 2008 року Всесвітнім банком за спільною програмою з ООН «Повернення викрадених активів», Павло Лазаренко належить до десятки найкорумпованіших державних діячів світу.
40
Борис Вікторович Колесніков (нар. 1962) — секретар президії Партії регіонів, колишній віце-прем’єр-міністр України та колишній міністр інфраструктури в уряді Миколи Азарова (за президентства Януковича), давній друг Ахметова та Януковича. Колесніков відповідав за підготовку країни до чемпіонату Європи з футболу 2012 року. Не знає української мови. За твердженнями окремих політиків (наприклад, народного депутата Ярослава Кендзьора), ненавидить усе українське.