Що вже геть погано — після цих слів представники територіальних громад Луганської області один по одному піднялися зі своїх місць і захоплено зааплодували. Припускаю, що не всі з тих, кого силоміць загнали до зали на зустріч із кандидатом у президенти, хотіли підніматися та плескати в долоні у відповідь на почуте. Принаймні хочу вірити, що навіть у Луганській області, найближчій до Росії, достатньо тверезомислячих людей, які розуміли, що прем’єр-міністр бовкнув дурницю, не гідну виваженого політика і тим більше особи, котра претендує на посаду президента всієї країни. Та після того, як зірвалися на ноги перші півтора-два десятки людей, решта хоч-не-хоч мусила вставати, аби не бути звинуваченою в недостатній лояльності до «великого лідера». Достоту як у радянський час.
У ході президентських виборів 2004 року в Україні стало очевидним те, що «козлів», які заважають їм («донецьким», тобто) жити, все ж більше, й, окрім того, те, що ці «козли» готові відстоювати свій вибір навіть у тому разі, якщо хто-небудь спробує його відібрати.
14 травня 1997 року Указом президента № 435/97 Віктора Януковича було призначено головою Донецької обласної державної адміністрації на місце звільненого Сергія Полякова. Цим призначенням, фактично, започатковано формалізацію влади донецького клану у східних регіонах країни, а також поширення такої влади на всю Україну. Улітку 1998-го, анітрохи не переймаючись тим, що обіймає посаду держслужбовця, Віктор Федорович узяв участь у місцевих виборах до Донецької обласної ради[46] та переміг, набравши 78,41 % голосів виборців, а 14 травня 1999-го (рівно через два роки після призначення на пост губернатора області) на шостій сесії Донецької облради депутати обрали Януковича головою, тим самим дозволивши йому суміщати дві найвищі посади в області — керівника обласної виконавчої та керівника обласної представницької влади, що суперечило чинному законодавству України. Янукович залишив крісло голови Донецької облради у травні 2001-го, «передавши» посаду давньому колезі та партнерові Рината Ахметова — Борису Колеснікову.
Наприкінці 90-х донецький клан контролював на Донбасі політику, бізнес, кримінал, а також мав усе необхідне для початку експансії на захід. На цей раз, замість вигадувати нову, «донецькі» вирішили скористатися наявною політичною силою.
26 жовтня 1997 року в Києві було створено Партію регіонального відродження України (ПРВУ). Нікому невідома політична партія з малозрозумілою програмою брала участь у парламентських виборах 1998 року та набрала менше ніж 1 % голосів (прохідний бар’єр за тогочасним законодавством — 3 %). Утім, кілька представників ПРВУ потрапили до Верховної Ради України за мажоритарними округами.
На III позачерговому з’їзді ПРВУ в березні 2001 року делегати вирішили відмовитися від занадто довгої назви партії та перейменували Партію регіонального відродження України на Партію регіонів. Тоді ж партію очолив Микола Азаров[47], на той момент — голова Державної податкової адміністрації України, у майбутньому — маріонетковий прем’єр сформованого Віктором Януковичем 2010-го уряду.
2002 року Партія регіонів увійшла до провладного/пропрезидентського виборчого блоку «За Єдину Україну!», який на чергових парламентських виборах посів третє місце (13 % голосів). Із мажоритарних округів Донецької та Луганської областей до Верховної Ради пройшли переважно висуванці цього блоку, котрі й склали основу парламентської фракції «Регіони України».
Янукович, будучи губернатором Донецької області, тривалий час не вступав до Партії регіонів, хоча не приховував своїх симпатій у заявах про те, що ця політична сила «має велике майбутнє в Донбасі». У листопаді 2002 року президент Кучма відправив у відставку прем’єр-міністра Анатолія Кінаха та запропонував на цю посаду Віктора Януковича. «За» проголосували 234 народні депутати. Відразу по тому декілька осередків партії у Донецькій області офіційно висловили прохання, щоб Янукович очолив Партію регіонів. Віктор Федорович погодився. Його було обрано лідером на 5-му з’їзді партії, який відбувся 19 квітня 2003 року. Микола Азаров став головою політичної ради Партії регіонів.
46
Обласна рада — орган місцевого самоврядування в Україні, що представляє інтереси територіальних громад селищ і міст у межах повноважень, визначених Конституцією України та Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні». Депутатів облрад обирають на місцевих виборах жителі відповідної області. Обласна державна адміністрація (облдержадміністрація, ОДА) — місцевий орган державної виконавчої влади в Україні. ОДА в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території адміністративно-територіальної одиниці — області, а також реалізовує повноваження, делеговані їй відповідною обласною радою. Голову ОДА (якого іноді називають «губернатор») призначають указом президента України. У період президентства Януковича губернатор зосереджував у руках усю політичну владу в регіоні.
47
Микола Янович Азаров (нар. 1947) — прем’єр-міністр України (11 березня 2010—28 січня 2014), один із лідерів Партії регіонів, якого вважають «автором» економічної політики обох урядів Віктора Януковича. Відомий передусім катастрофічно низьким рівнем знання української мови (за що його нерідко висміювали). 22 січня 2014 року назвав учасників подій на Майдані в центрі Києва «терористами, які повинні відповісти за свої дії». 28 січня 2014-го подав у відставку із посади прем’єр-міністра, після чого втік до Австрії.