2010-го, після інавгурації, Віктор Янукович підтвердив (або вдав, що підтверджує, — зараз важко сказати, як усе було насправді) незмінність зовнішньополітичного курсу на інтеграцію із ЄС. Свій перший закордонний візит як президента України Янукович провів до Брюсселя, де зустрівся із тодішнім президентом Європейського Союзу Германом Ван Ромпеєм. 4 червня 2010 року Янукович заявив, що Україна не визнає незалежності псевдореспублік Абхазії та Південної Осетії, що стало болючим ляпасом Росії.
12 квітня 2011 року до Києва з офіційним візитом прилітав «тимчасовий» прем’єр-міністр Росії Володимир Путін (із 8 травня 2008-го до 7 травня 2012-го Путін сам себе призначив головою уряду РФ). Першочергова мета приїзду — спроба переконати Україну вступити до Митного союзу, до якого погодилися ввійти Білорусь і Казахстан. Віктор Янукович однозначної відповіді не дав, запропонувавши Путіну пакетну угоду про співпрацю за формулою «3+1». Така позиція українського президента не означала відмову, та все ж увиразнювала пріоритетність для України зближення з ЄС. На кінець травня 2011-го угода про створення зони вільної торгівлі між Україною та Європейським Союзом перебувала практично на етапі завершення, у 2012-му відбулося остаточне залагодження всіх юридичних, політичних, економічних і безпекових нюансів щодо угоди про асоціацію. 30 березня 2012 року в Брюсселі голови переговорних делегацій від України та ЄС парафували угоду про асоціацію[52], а 20 червня 2013-го текст угоди опублікували на офіційному сайті Комітету з євроінтеграції Верховної Ради України.
Реакцію Росії можна було легко передбачити.
Наприкінці липня 2013-го російські митники розпочали безпричинну перевірку всіх транспортних засобів із продукцією українських товаровиробників, що призвело до їх простою на кордоні та псування продуктів. 14 серпня 2013 року митна служба Російської Федерації без жодного офіційного пояснення внесла до переліку «ризикових» усіх без винятку українських імпортерів, заборонивши ввезення до Росії українських цукерок, сирів, кисломолочних продуктів, м’яса. 18 серпня 2013 року радник президента Російської Федерації Сергій Глазьєв ненав’язливо натякнув, що в разі підписання Україною угоди про асоціацію з Європейським Союзом митне адміністрування з боку Росії буде посилено.
19 серпня 2013-го в результаті переговорів між представниками українського Міністерства доходів і зборів і Федеральної митної служби Росії було погоджено, що додаткові процедури митного контролю щодо українських товарів не застосовуватимуться й українські товари перетинають російську митницю в штатному режимі. 21 серпня Микола Азаров заявив про завершення торговельної війни[53]. Мало хто тоді — й в Україні, і на Заході — здогадався запитати: якою ціною?
Попри публічні запевнення керівників митної служби РФ, «додаткові процедури контролю» застосовували до українських товарів ще не раз протягом вересня, жовтня та листопада — доки Україна офіційно не відмовилась від асоціації з ЄС.
Уночі з 21 на 22 листопада до мітингувальників у Києві приєдналися люди з інших регіонів. Нечисленні антиурядові виступи відбулися у Львові, Ужгороді, Донецьку, Івано-Франківську та Луцьку. Із другої половини дня 22 листопада, незважаючи на кепську погоду, на київському Майдані продовжили збиратися активісти. Міська влада наказала звести неподалік Монумента Незалежності різдвяні кіоски (до Нового року залишалося шість тижнів…) і виставила довкола «Беркут» — нібито їх охороняти. Тривалий час правоохоронців було більше, ніж протестувальників, але надвечір, за повідомленнями українського «24 каналу», довкола Монумента Незалежності скупчилося до 5 тисяч людей. О 21:00 зав’язалися перші сутички з міліцією, котра намагалася перешкодити активістам установити на Майдані намети.
У неділю 24 листопада 2013 року центральною вулицею Києва мирною ходою пройшло, за різними оцінками, від 100 до 150 тисяч людей. На її завершення було проведено великий мітинг на Майдані Незалежності. Натовп мітингувальників не зміг розміститися на центральній площі: люди зайняли весь Хрещатик — від перетину центральної вулиці із бульваром Шевченка аж до Європейської площі. Учасники мітингу одноголосно ухвалили «вимоги Євромайдану» до української влади: 1) відправити у відставку уряд Азарова; 2) до 27 листопада (тобто до саміту у Вільнюсі) надати чинності необхідним євроінтеграційним законам, зокрема й закону про звільнення Юлії Тимошенко; 3) скасувати рішення про призупинення підготовки до асоціації та підписати угоду про асоціацію України та Євросоюзу на саміті у Вільнюсі. У разі невиконання озвучених вимог і непідписання угоди мітингувальники домовилися, що вимагатимуть розпуску парламенту й імпічменту Януковича за державну зраду.
52
Парафування договору (від фр.
53
Зрештою економічна війна з Україною влітку 2013-го обернулася проти Росії. 10-денна блокада на російському кордоні вдарила по окремих українських виробниках, але в масштабах України збитки були достатньо незначними — близько 500 млн грн. Більше того, непрогнозовані дії Москви змусили українських підприємців екстрено шукати нові ринки збуту, а також остаточно охолодили запал нечисленних прихильників вступу до Митного союзу.