Якби мене попросили назвати п’ять основних причин збройного протистояння в Україні протягом зими 2013–2014 років і врешті-решт усунення клану Віктора Януковича від влади, я вагався б, чи згадувати відмову Януковича від євроінтеграції.
На початку вересня 2014-го, під час мого візиту до Польщі в рамках прес-туру на підтримку роману «Бот», організатори фестивалю «Polcon-2014» запросили мене на дискусію «Ураган зі Сходу — Польща, Росія й Україна в обіймах „Демократора“». Разом зі мною в обговоренні російської агресії брали участь відомі польські письменники Пьотр Ґочек, Матвій Паровські й Анджей Пилип’юк. Розмова вийшла цікавою, попри те, що я не прихильник таких заходів. Зазвичай під час подібних дискусій письменники вдають із себе напрочуд проникливих і глибокодумних експертів, якими вони, звісно, не є. Та зараз не про це. Нас зібралося послухати не менш ніж сотня людей, і, як це завжди буває, найцікавішою частиною дискусії стали запитання від слухачів. Один чоловік середніх років підвівся та звернувся до мене. Він говорив довго та трохи плутано (запитання вийшло помітно довшим за відповідь), розписуючи, скільки негативу в повсякденне життя пересічного польського громадянина привнесло входження Польщі до Євросоюзу. Зрозумівши, що зміст його чи то доповіді, чи то запитання окреслений спробою з’ясувати мою думку з приводу того, чи не зависоку ціну заплатила Україна за зближення з Європою і чи не думаю я, що це зближення зрештою нічого не дасть, я був змушений його обірвати. «А хто говорить про входження до Євросоюзу?» — запитав я.
Чому всі друзі-європейці, з якими я підтримую спілкування (а таких із часу навчання у Швеції чимало), думають, що основною і єдиною причиною Євромайдану була відмова Януковича підписати угоду про асоціацію з ЄС? Я однозначно «за» євроінтеграцію, бо прагну бачити свою країну частиною європейської спільноти, але бути частиною Європи означає для мене поділяти європейські цінності, при цьому зовсім не обов’язково мати надпис «European Union» на першій сторінці паспорта. На сучасному етапі у відносинах із ЄС для України важливими є два питання: 1) асоціація, тобто створення зони вільної торгівлі, спільного ринку з країнами Євросоюзу, що забезпечить усунення будь-яких обмежень на переміщення товарів, послуг, капіталу та робочої сили, і 2) безвізовий режим. Питання про входження до ЄС наразі неактуальне і, мабуть, ще дуже довго таким залишатиметься.
Соціальний вибух в Україні на межі 2013–2014 років мав багато причин, і я твердо переконаний, що більшість із них — внутрішні. Оскільки ще від 2010 року тривало постійне зростання протестних настроїв українців, відмова Януковича від угоди про асоціацію та жорстокий розгін мирної демонстрації на Майдані — це лиш останні краплі у прийнятті людьми рішення домагатися правди на вулиці.
Янукович почав випробовувати терпіння власного народу відразу після інавгурації.
Протягом перших семи місяців на посаді президента Віктор Федорович двічі порушив Конституцію України — основний закон, гарантом якого він мав би виступати. Уперше це сталося 9 березня 2010-го, коли Партія регіонів у неконституційний спосіб сформувала коаліцію в парламенті й таким чином отримала можливість формувати Кабінет Міністрів. Неконституційність формування більшості полягала в тому, що згідно з основним законом України парламентську коаліцію могли формувати лише фракції, які перемогли на виборах і сукупно отримали понад 50 % депутатських місць. 2007 року — попри те, що і «Блок Юлії Тимошенко» (БЮТ), і блок «Наша Україна — Народна Самооборона» (НУ-НС)[55] поступилися Партії регіонів, яка набрала 30,71 % голосів, — сумарно БЮТ і НУ-НС зайняли понад половину парламентських місць, що дало їм можливість законно сформувати демократичну проєвропейську коаліцію, до якої пізніше приєднався Блок Литвина. На позачергових виборах до Верховної Ради 2010 року, що стали логічним наслідком політичної кризи та розбрату між БЮТ та НУ-НС, перемогу знову здобули «регіонали», однак для формування більшості їм катастрофічно не вистачало депутатів. ПР потрібно було або залучити до коаліції одну з демократичних сил — чи то БЮТ, чи то НУ-НС, — або йти на перевибори. Проте Янукович і Партія регіонів сформували коаліцію всупереч Конституції: об’єдналися з Компартією і Блоком Литвина, а решту депутатів, яких усе ще не вистачало для більшості, набрали із перебіжчиків — так званих «тушок»[56] — парламентарів, які пройшли до Верховної Ради за списками БЮТ і НУ-НС.
55
«Наша Україна — Народна Самооборона» — проєвропейський політичний альянс, створений для участі в парламентських виборах 2007 в Україні, який підтримував тодішнього президента України Віктора Ющенка.
56
«Тушка» — зневажливий термін, яким в Україні називають народного депутата, що переходить з однієї політичної сили до іншої за гроші, рідше — через економічний шантаж чи залякування з боку «Сім’ї». Саме завдяки «тушкам» Партія регіонів, яка, по суті, програла вибори, спромоглася сформувати більшість у Верховній Раді після парламентських виборів 2007-го року.