НЕ — ТЕР — ПИ — МІСТЬ.
Росіяни і частково українці, які виступають проти євроінтеграції, які не просто погодилися, а схвалювали безжальне побиття студентів на Майдані, не припускають, що хтось інший може думати по-іншому, інакше, не так, як вони. Немає значення, скільки є думок, наскільки хибні вони чи правильні, коли існує лише твоя думка, і вона — єдина, що має право на життя.
Я пригадую, як у ті дні на всі мої спроби довести друзям-росіянам (тоді в мене ще були друзі в Росії, і я, наївний, не полишав надій пробитися крізь пропагандистський шлак до їхніх мізків чи сердець), що в цивілізованій країні тупоголові спецпризначенці не можуть без причини місити молодь із багном, лупцювати її просто так — лише через те, що та насмілилася публічно висловити своє незадоволення владою, чув у відповідь здивовано-презирливе: «А чого вони там стояли? Треба було думати, куди лізуть». Я пригадую, як у грудні 2013-го запекло переповідав подрузі із Москви, в чиїй квартирі зупинявся влітку за півроку до розгону Євромайдану — під час підготовки до виходу російського перекладу технотрилера «Бот», — твердження очевидців розгону про те, як «беркутівець» бив вагітну дівчину, навмисно прицілюючись у живіт, на що отримав відповідь: «Та дурепа повинна була думати не про себе, а про дитину та зважати на те, куди йде». Я намагався довести їй, що «та дурепа» якраз і думала про майбутнє своєї дитини, але мої слова рикошетили від голови співрозмовниці, немов від броні…
Мені стало шкода Микиту Сергійовича Михалкова, та водночас я розумів: він лише продукт — типовий, пихатий і пафосний — системи, котра його виховала: спочатку СРСР, згодом — путінської Росії. Він не може бути інакшим. Старигань помре, так і не збагнувши, наскільки помилявся. Не стосовно вибору українців. Стосовно того, що українці мають беззаперечне право цього вибору.
З іншого боку — дуже добре, що є такі, як Михалков, люди, що блискуче демонструють те, від чого ми, українці, активно віддаляємось.
1 грудня 2013 року на центральну площу та прилеглі вулиці Києва вийшло, за різними оцінками, близько одного мільйона людей. Поміститися на Майдані всі не змогли: колона розтяглася на півтора кілометра — від парку Шевченка до Майдану Незалежності. Оцінивши кількість мітингувальників і налаштованість натовпу, загони міліції, що блокували підступи до Майдану, відступали, не вживаючи жодних заходів. Люди з вигуками «Йолку[58] — геть!» знесли металеві загородження довкола недобудованої ялинки, встановлені на Майдані після кривавого розгону. Міліціонери в паніці розбіглися.
О 12:30 на Майдані почалося Всеукраїнське віче, на якому лідери опозиції озвучили план дій і оголосили про створення Штабу національного спротиву (ШНС), який розмістили на першому поверсі Будинку профспілок (навпроти Майдану Незалежності). До складу ШНС увійшли керівники та депутати трьох опозиційних партій («Батьківщини», «Свободи» й «УДАРу»), громадські діячі, журналісти, активісти із націоналістичних і патріотичних організацій. Серед них — Арсеній Яценюк, Віталій Кличко, Олег Тягнибок, Степан Кубів, Андрій Парубій (комендант наметового містечка Євромайдану), Борис Тарасюк[59], Едуард Леонов, Ольга Герасим’юк[60] та ін. Начальником Штабу національного спротиву призначили Олександра Турчинова[61].
У цей час мітингувальники вилазили на каркас Кривавої ялинки, чіпляли до балок конструкції українські прапори, антиурядові й антипрезидентські плакати.
Близько 13:00 півсотні невідомих молодиків спортивної статури — у масках, із касками на головах — почали трощити вікна та двері першого поверху будівлі Київської міської державної адміністрації (КМДА; знаходиться на вулиці Хрещатик на півкілометра південніше від Майдану Незалежності). Міліція, попри невелику кількість нападників, не чинила опору провокаторам. До групи агресивних молодиків приєдналися півтора десятка активістів організації «Правий сектор»[62] і журналістка Тетяна Чорновол[63]. Разом вони виламали центральні двері в будівлі КМДА, після чого провокатори розбіглися, розчинившись у натовпі. Пізніше залишену напризволяще будівлю КМДА поступово зайняли мирні мітингувальники. У ній розташувались на ніч демонстранти, що приїхали до Києва з інших міст.
58
Йолка — поширений в українському сегменті Інтернету інтернет-мем, утворений з огляду на відомий ляпсус президента України Віктора Януковича. 3 грудня 2010 року, пояснюючи ліквідацію наметового містечка підприємців, котрі протестували проти Податкового кодексу, необхідністю підготовки Майдану Незалежності до новорічних свят, Янукович не зміг згадати українське слово «ялинка», натомість ужив його російський аналог — «йолка» (рос.
59
Борис Тарасюк (нар. 1949) — український політик і дипломат, міністр закордонних справ України в 1998–2000 та 2005–2007 роках.
60
Ольга Герасим’юк (нар. 1958) — відомий український журналіст, ведуча телевізійних програм.
61
Турчинов Олександр Валентинович (нар. 1964) — український політик, доктор економічних наук, професор, із 23 лютого до 27 листопада 2014 — голова Верховної Ради України, з 23 лютого до 7 червня 2014 року — виконувач обов’язків президента України. Є проповідником євангельсько-баптистської церкви.
62
«Правий сектор» — українська громадська націоналістична організація, заснована в грудні 2013 року під час подій Євромайдану в результаті злиття націоналістичних організацій «Тризуб» ім. Степана Бандери, УНА-УНСО, «Патріот України», «Карпатська січ» та ін.; із 22 березня 2014-го — політична партія. У липні 2014 року «Правим сектором» було створено добровольче воєнізоване формування для захисту територіальної цілісності та незалежності України — Добровольчий український корпус (ДУК). ДУК «Правого сектора» не є офіційним підрозділом силових відомств і використовує
63
Тетяна Миколаївна Чорновол (нар. 1979) — українська журналістка та громадський діяч. Відома через свої політичні (часто ризикові) акції та резонансні розслідування корупційних схем в українській політиці за режиму Януковича. Уночі з 24 на 25 грудня 2013 року, під час подій Євромайдану, на бориспільській трасі неподалік Києва авто Тетяни Чорновол притиснув до узбіччя та примусив зупинитися автомобіль «Porsche Cayenne», після чого з нього вискочили двоє невідомих чоловіків спортивної статури, які жорстоко побили журналістку (в мережі є відео погоні, зафіксоване відеореєстратором у салоні машини Чорновол). Побиття сталося після того, як Чорновол їздила знімати фешенебельні будинки міністра внутрішніх справ Віталія Захарченка та генпрокурора Віктора Пшонки. Чоловік Тетяни Чорновол — Микола Вікторович Березовий — громадсько-політичний діяч, лідер партії «УДАР» Віталія Кличка в місті Горлівка Донецької області. Микола Березовий був добровольцем батальйону міліції спеціального призначення «Азов»; 10 серпня 2014 року його застрелив російський снайпер у бою під містом Іловайськ. На позачергових виборах 2014 року Тетяну Чорновол обрано народним депутатом України за партійним списком (№ 2) партії «Народний фронт».