Слова Медведчука поширили всі українські ЗМІ, проте на той момент мало хто усвідомлював, що вони насправді означають. По-справжньому їх зрозуміли лише в січні 2014-го, коли режим Януковича розгорнув проти Євромайдану повномасштабний терор.
Нову хвилю ескалації конфлікту невдовзі після Нового року, 16 січня 2014-го, зумовило ухвалення Верховною Радою України так званих «законів про диктатуру».
Поза тим, що самі по собі закони не можна визнати правовим явищем, вони набували чинності із кричущим порушенням регламенту Верховної Ради. Голосування проходило без будь-якого попереднього обговорення. Пакет із десяти «диктаторських законів» — фактично удар влади у відповідь на заходи та дії активістів Євромайдану — «підсунули» депутатам у день голосування за бюджет України на 2014 рік. Якщо ухвалення бюджету було заплановано заздалегідь, то про зміни до Кримінального процесуального кодексу та закону про судоустрій нічого не знала не лише опозиція, але й більшість рядових депутатів із Партії регіонів. Повністю тексти внесених до законів змін оприлюднили лише після того, як депутати за них проголосували.
Голосування відбувалося шляхом підняття рук, без використання електронної системи «Рада», а голова лічильної комісії Володимир Олійник — відомий депутат-«тушка», символ брехливості та продажності «регіоналів»[71] — навіть не намагався створити видимість підрахунку. Перший заступник голови Верховної Ради, народний депутат із фракції Комуністичної партії України Ігор Калєтнік по черзі оголошував номер і назву законопроекту та закликав депутатів голосувати, відразу після чого Олійник викрикував кількість депутатів, що нібито проголосували «за», — 239 (щоразу одну й ту саму цифру, попри те, що за ухвалення окремих із «підкинутих» законів було піднято не більш як сотню рук).
Насамкінець спікер парламенту Володимир Рибак порушив регламент Верховної Ради в тому, що підписав ухвалені закони ввечері того ж дня, 16 січня, ігноруючи чинне законодавство, де сказано, що голова парламенту повинен затвердити поданий на підпис закон «не раніше двох і не пізніше п’яти днів з дня його подання».
17 січня 2014-го, на тлі бурхливої критики, Віктор Янукович поставив підпис під проголосованими із порушенням законами. Незважаючи на суспільне незадоволення, що спричинило сплеск насильства на Майдані, та переговори з опозицією, 21 січня тексти законів було опубліковано в газетах «Голос України» й «Урядовий кур’єр», після чого 22 січня 2014 року вони набули чинності.
На думку більшості експертів, протиснуті «регіоналами» законодавчі акти поставили під сумнів демократичну сутність Української держави та відкрили панівній партії шлях до масових репресій проти її громадян. Нові закони надавали правоохоронним органам більшу свободу дій, установлювали безглузді обмеження свободи слова та мирних зібрань, різко посилювали покарання за участь в акціях протесту та спротив чинній владі, чим, по суті, криміналізували опозицію та людей, що відстоювали свої права на Майдані. Зміст законодавчих актів розкриємо у нижченаведених положеннях[72].
Передбачено штраф у розмірі 850 грн або позбавлення права керувати автомобілем на термін до двох років із можливим вилученням автомобіля за рух у колонах, утворених більш ніж із п’яти автомобілів. Де-факто, ця норма ставила поза законом похоронні процесії та весільні кортежі.
Регламентовано, що штрафуванню за порушення правил дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі (камерою), підлягає не водій, а особа, за якою зареєстровано транспортний засіб (захід спрямований проти учасників автопробігів).
Заборонено діяльність інформаційних агентств без державної реєстрації. За продовження мовлення без згоди із державою прописано сплату штрафу в розмірі 17 000 грн із конфіскацією «виготовленої продукції та знарядь виробництва».
Збільшено майже в 10 разів штраф (3400 грн) за порушення порядку під час проведення мітингів, вуличних походів і демонстрацій, зокрема біля органів влади, установ і приватного житла.
Заборонено участь у мітингах у шоломах (після 30 листопада більшість активістів Євромайдану надягала на голову мотоциклетні, велосипедні, будівельні шоломи чи військові каски) та масках чи інших елементах одягу, що унеможливлюють ідентифікацію особи. За порушення норми — штраф у розмірі 4000 грн.
71
Володимир Олійник (нар. 1957) починав політичну кар’єру в партії «Собор». У 1998–2002 роках був міським головою Черкас. 2004-го підтримав Помаранчеву революцію. На опозиційному мітингу в Черкасах разом із натовпом скандував: «Зека геть!» (маючи на увазі Януковича). У 2004–2005 роках був довіреною особою Віктора Ющенка у виборчому окрузі № 197. 2007-го перейшов до Партії регіонів, ставши одним із найактивніших спікерів партії. Олійник — один із тих, хто особисто розробляв закон про надання російській мові статусу регіональної, а також частину прийнятих 16 січня 2014 року «законів про диктатуру». Після перемоги Євромайдану разом із Калєтніком утік до Росії.