Унаслідок більш прискіпливого вивчення відео спостерігаємо, що люди в чорних масках (за відомостями російського телебачення, бандерівці, що приїхали до Криму вбивати росіян) прибули до столиці автономної республіки на автобусах із кримськими номерами й емблемами кримського парку левів «Тайган», розташованого в Білогорську неподалік Сімферополя; тримали в руках найновіше російське озброєння — автомати Калашникова 100-ї серії та гранатомети РГ-94, яких не було і немає на озброєнні української армії. На те, що «вторгнення бандерівців» — видовище постановочне, вказує абсолютна відсутність крові, незважаючи на те, що кілька людей на вулицях лежали, неначе мертві.
Зрештою інформацію про загиблих у псевдострілянинах спростував навіть генеральний консул Росії в Криму. Та це вже не мало значення. Путін, Матвієнко, російське телебачення та чиновники продовжували переконувати: українські націоналісти розстрілюють росіян у Криму.
Із початком збройного протистояння на Донбасі між Збройними силами України, добровольчими українськими батальйонами, з одного боку, та місцевим криміналітетом, так званими ополченцями та російськими регулярними військами, з іншого, вигадки кремлівської пропаганди перейшли всі мислимі межі, шокуючи бездушністю та зухвальством навіть людей, уже звиклих до російської брехні. Росіяни почали активно спекулювати на темах загибелі дітей, а також страждань матерів за загиблими в боях синами.
27 травня 2014 року журналістка російського телеканалу «LifeNews» Ерміна Котанджян вивісила у своєму Twitter-акаунті (@JustErmina) фотографію восьмирічного хлопчика, який нібито загинув від рук українських «карателів» у донецькому аеропорту[79]. Знімок блискавично розповсюдили російські ЗМІ, викликавши шквал обурливих коментарів від користувачів російського сегмента Інтернету. Наступного дня несподівано з’ясували, що 10 травня цим самим фото спекулювали інші російські сайти, стверджуючи, що хлопчика підстрелили у Слов’янську Донецької області нібито через те, що до його одягу було причеплено жовто-коричневу георгіївську стрічку — символ перемоги радянських військ над німецькими окупантами, який після початку війни на сході України проросійські терористичні угруповання використовують як свій символ.
Унаслідок проведеного українськими журналістами розслідування виявлено, що насправді фотографія не має ніякого зв’язку ні зі Слов’янськом, ні з донецьким аеропортом. Пораненого хлопчика сфотографували рік тому — у квітні 2013-го — в сирійському місті Алеппо. Малюк постраждав унаслідок обстрілу міста урядовими військами так палко підтримуваного Путіним сирійського президента Башара Асада. Оригінал фотографії можна побачити на сайті «Світ ісламу» в статті «Сирія: під час обстрілу Алеппо загинули діти», опублікованій 7 квітня 2013 року[80].
У липні 2014-го, вже після звільнення міста Слов’янськ від терористів, нібито біженка зі Слов’янська Галина Пишняк зі сльозами на очах повідала журналістові російського «Першого каналу», як українські нацгвардійці влаштовують публічні страти у звільненому місті. За її словами, «карателі» збиткувалися навіть із дітей. «Узяли дитину трирічну, хлопчика, маленького, в трусиках, футболочці, як Ісуса, на дошку оголошень прибили. І все це на материних очах. Матір тримали, і вона дивилась, як дитина стікає кров’ю…» — схлипуючи, розповідала пані Пишняк. Щоправда, у Слов’янську, де після звільнення було поновлено виплату пенсій і зарплат, з’явилося світло та вода, ніхто із місцевих про жахливе розпинання не чув. Жодного відео, фотографії чи хоча б опосередкованої усної згадки про описану страту дитини, крім слів Пишняк, немає. І це при тому, що, за твердженнями «бідолашної» біженки, розпинали дитину на центральній площі Слов’янська у присутності трьох тисяч жителів міста.
Через соціальні мережі блогерам і журналістам удалося розшукати Галину Пишняк. Встановили, що вона є дружиною колишнього «беркутівця» Костянтина Пишняка, який став бойовиком терористичної організації ДНР. Родом Пишняк із Закарпаття, хоча виїхала звідти на початку 90-х і з рідними відтоді не спілкується. Російський опозиціонер Олексій Навальний запропонував притягнути до суду авторів брехні про події у Слов’янську, проте його заклик залишився без відповіді. Ніхто із представників «Першого каналу» донині не спростував брехливу інформацію.