Згадайте нацистську Німеччину. Гітлер пішов війною на Європу не тоді, коли опинився при владі, а приблизно через 10 років, коли виплекані пропагандою хлопчики та дівчатка з Гітлерюгенду стали повнолітніми та готовими піти на війну — помирати за фанатичні ідеї свого фюрера.
Отож прибрати свинопаса — це, звісно, чудово! — проте мені здається, від того нічого не зміниться: стадо безмозких свиней залишатиметься стадом безмозких свиней.
Розділ 6
Перша гібридна
Прусський генерал Карл фон Клаузевіц колись сказав: «Війна — це продовження політики за допомогою інших засобів».
Наприкінці лютого 2014-го, після втечі Віктора Януковича і прискореної дезінтеграції Партії регіонів, у Володимира Путіна більше не лишилося точок опори в Україні. Уперше після розвалу СРСР Росія несподівано опинилася без важелів впливу на внутрішню та зовнішню політику свого найважливішого сусіда — України. І це сталося в той час, коли сама Російська Федерація застигла на порозі стагнаційної кризи, чергового спаду в трагічно залежній від цін на енергоресурси економіці.
Росії конче були необхідні українські ринки, щоб забезпечити — бодай слабке й екстенсивне, та все ж — зростання. Росія потребувала України, щоб підтримувати в головах своїх громадян міф про імперську велич. Водночас Росії не було чого запропонувати Україні. Російська Федерація не змогла створити економічних умов для добровільного наближення й інтеграції України до Митного союзу та інших міждержавних євразійських утворень. Це усвідомлював навіть Янукович. На початку 2014-го стало остаточно зрозуміло, що Росія може втримати Україну у сфері свого геополітичного впливу в єдиний спосіб — так, як утримувала Угорщину 1956-го та Чехословаччину 1968-го, — ввівши танки та розпочавши повномасштабну війну.
От тільки, як не крути, час зараз інший, а отже, і війна повинна бути іншою.
У квітні 2014-го, в інтерв’ю для «Радіо Свобода», голландський генерал-майор у відставці, член верхньої палати парламенту Нідерландів Франк ван Каппен розповів про якісну зміну способу ведення воєн, яка чекає на світ у ХХІ столітті.
Ще 2004 року з ініціативи НАТО було проведено аналітичне дослідження за назвою «Multiple Futures»[84], основна мета якого — аналіз потенційних у найближчому майбутньому викликів перед світовою спільнотою у сфері міжнародної безпеки. Над дослідженням працювали понад вісім тисяч учених, військових і політиків, причому не лише із країн НАТО. За одним із розроблених сценаріїв, слабкість і політична неоднорідність світової спільноти зумовить повернення до геополітичних методів ХІХ століття, коли сильні у військовому сенсі держави нав’язували свою волю слабким. Саме відсутність єдності та згуртованості серед тих розвинутих країн, які могли б знівелювати означену поведінку в зародку, — це причини неможливості зупинити агресора. За результатами виконаного НАТО дослідження, згадані конфлікти розгортатимуться на лініях стику геополітичних платформ, зокрема між Росією та Заходом. Утім, якщо раніше ця лінія проходила через Польщу, Угорщину, Чехію та Словаччину (згадайте історію цих країн у ХХ столітті), то нині вона пересунулась на схід і тягнеться через Україну, Білорусь, Грузію та Молдову.
Та найважливіше у висновках аналітиків — це припущення, що у ХХІ столітті держави-агресори вдаватимуться до нового способу ведення бойових дій, відмінного від того, що застосовували раніше. «Це називають hybrid warfare, гібридною війною, — говорить генерал ван Каппен. — Гібридна війна — це поєднання класичного способу ведення війни із застосовуванням нерегулярних збройних формувань. Держава, яка веде гібридну війну, укладає угоду із недержавними виконавцями — бойовиками, групами місцевого населення, організаціями, зв’язок із якими формально повністю заперечує (курсив мій — М. К.). Ці виконавці можуть робити речі, які сама держава робити не може, оскільки будь-яка країна зобов’язана дотримуватися Женевської конвенції та Гаазької конвенції про закони сухопутної війни, договори з іншими країнами тощо. Усю брудну роботу можна перекласти на плечі недержавних військових формувань».