Протягом квітня 2014-го сутички спорадично спалахували в різних містах Донецької та Луганської областей. Повноцінними бойовими діями варто вважати взяття силами АТО сепаратистів у кільце для відсікання їх від Росії, що відбулося в другій половині травня.
Про активну фазу протистояння я вирішив поговорити з кадровим військовим, полковником ЗСУ, комендантом одного із секторів оборони на півдні Донецької області, який із лютого 2014-го й до цього часу є безпосереднім учасником війни на сході України. Офіцер зі зрозумілих причин попросив мене не згадувати його ім’я у книзі.
Ми домовилися про інтерв’ю у Полтаві, куди військовослужбовець приїхав напередодні нового 2015-го року, щоб побачитися з ріднею.
Мене зустрів кремезний чоловік середнього зросту з міцними руками і не по-військовому добрими очима. Наша розмова тривала з невеликими перервами від 9-ї ранку до 11-ї вечора. Я вирішив зав’язати спілкування із запитання про те, що для полковника було точкою відліку протистояння із проросійськими силами на Донбасі.
— 27 лютого 2014-го, це був четвер, я перевівся із Полтави до Донецька, де очолив Донецький зональний відділ (раніше — комендатура), а в суботу — бойова готовність повна, бойова тривога, кримські події і таке інше. Уже від початку захоплення державних установ я, як начальник штабу, і четверо моїх підлеглих залишилися на території військової частини, а решта, попередньо знищивши всю техніку, яку не забирали із собою, перебазувалася під аеропорт (Донецька). На початку квітня чоловік із п’ятдесят зі стріляниною та криками увірвались на територію частини. Вони захопили міський воєнкомат і наш зональний відділ у районі Шахтарської площі Донецька. Зібрали всіх полонених, випитували, хто старший. Я назвався, пояснив, що я — командир. До нас вийшов Здрилюк, більше відомий як Абвер[90], і взявся переконувати, мовляв, думайте, у Краматорську зараз війна, карателі вбивають мирних жителів.
— Хотів, щоб ви перейшли на їхній бік?
— Так. Харизматичний чоловік, україномовний. Він не наполягав і не тиснув, казав: розумію, що ви не за власним бажанням в українській армії, те-се…
— Абвер україномовний? — здивувався я.
— Він україномовний, так. Із Вінницької області, жив у Криму. Я домовився, щоб хлопців відпустили, а мене, відповідно, залишили під вартою. Приставили вартового із позивним Монах. Через якийсь час після захоплення з’їхалася купа техніки, спеціалісти, почали перегороджувати дорогу, чіпляти ліхтарі — словом, готуватися до оборони. Це прибув перший підрозділ батальйону «Кальміус».
— На вашу думку, хто були ці люди: місцеві проросійськи налаштовані сепаратисти чи росіяни?
— «Русская православная армия»[91]. Скільки серед них етнічних росіян, точно не знаю, але принаймні мій вартовий, той, що Монах, розговорившись, розповів, що сам він із Ростовської області, звичайний дільничний — майор міліції із вислугою 22 роки, до війни з Україною служив у повітрянодесантних військах. «Русская православная армия» — на шевронах чітко написано. Хоча частина людей, безперечно, місцеві. Поки мене тримали під вартою, чув, як кілька з них обмовилися про те, що їхні особові справи лежать у місцевому військкоматі й таке інше. Для мене насправді не важливо — місцевий чи росіянин. У Ростовській області є табори, де проходять підготовку всі місцеві жителі. Багато людей через них пройшли. Навіть якщо ти з Донецька, тебе все одно озброювала і готувала Росія. Готують артилеристів, кулеметників, інших спеціалістів.
— Наскільки велика частка тих, хто рветься до таких таборів, щоби потім піти воювати за ДНР?
— Насправді невелика, відсотків п’ятнадцять. Мої враження: на визволених територіях 15 % — люто за ДНР, ховають очі, але видно, що підтримують сепаратистів, 15 % — свідомо за Україну, решті — начхати. Пенсія, зарплата, аби не голодувати.
— Як вам вдалося вирватися з полону?
— Пощастило втекти того ж дня. Монаха по рації покликали показати, де вивантажити якісь блоки. Мене залишили без нагляду, і в тому рейваху спромігся загубитися та вислизнути.
— І далі до своїх? До аеропорту?
90
Сергій Анатолійович Здрилюк (позивний
91
Російська православна армія — російське терористичне угруповання, задіяне в збройному конфлікті на території Донецької та Луганської областей України; створене на основі неофашистської російської організації «Русское национальное единство» в лютому 2014 року. Штаб-квартира знаходиться у приміщені захопленої будівлі СБУ в Донецьку. Бойовики РПА спеціалізуються на викраданні людей, зокрема журналістів і священиків.