Після виборів 2 листопада, які варто тлумачити як грубе порушення мінських домовленостей, українська влада вирішили припинити всі соціальні виплати в містах і селищах Донецької та Луганської областей, які підконтрольні терористам. Рішення було непростим, оскільки, фактично, означало відмову від суверенітету над захопленими територіями, однак напрочуд дієвим. До цього моменту події розвивались цілковито за російським сценарієм. Утягнутий у конфлікт Київ реагував достоту так, як і розраховувала Москва: під патріотичні заклики втрачав на сході колосальні засоби та сили. Виснажуючи Україну, Російська Федерація терпляче вижидала, коли українське суспільство втомиться від війни та згодиться на нав’язані нею умови. Відмовившись від суверенітету над Донбасом, Україна чи не вперше за весь час конфлікту перехопила ініціативу. Володимир Путін знову опинився в ситуації, у якій йому слід обирати менше із двох лих. Установивши контроль над територіями ДНР і ЛНР, Росія наштовхнеться на нову, цього разу, мабуть, убивчу, хвилю санкцій із боку США, Канади, Австралії та ЄС. У нинішній ситуації саме по собі приєднання п’ятимільйонного регіону зі зруйнованою війною інфраструктурою та десятками розрізнених, але чудово озброєних банд для Росії стане чимось на кшталт самогубства. Двомільйонний Крим, який дістався Росії із неушкодженою інфраструктурою, і так проробив чималу діру в бюджеті федерації. З іншого боку, відмовитись від регіону Путін також не може: його не зрозуміють й у Росії, і на захоплених територіях, де чимало прихильників сепаратизму. Місцевим любителям Росії буде непросто зрозуміти, чому це так шанована ними Російська Федерація після, здавалося б, перемоги над «хунтою», хоче спихнути їх назад до «бандерівців».
За словами міністра внутрішніх справ України Арсена Авакова, підписаний у Мінську мирний договір нагадує Хасав’юртовські угоди, що на певний час дали змогу припинити чеченську війну, проте не вирішили конфлікту. Усе, чого було досягнуто внаслідок підписання Хасав’юртовських домовленостей, — це штучне заморожування протистояння до 1999 року, коли воно спалахнуло з новою силою.
Станом на початок 2015-го війна на сході України далека від завершення: російські війська не залишають східних регіонів, загони терористів продовжують викрадати, катувати й убивати українських громадян. Тож, як на мене, і перший, і другий Мінські протоколи — навіть за умови суворого дотримання всіх пунктів Росією — точно не крок у напрямку остаточного вирішення конфлікту.
Розділ 7
Підсумки та прогнози
Українська революція 2013–2014 років і подальший військовий конфлікт на Донбасі спричинили низку докорінних змін не лише в Україні. Згадані події розвіяли ілюзію про те, що світ перестав бути біполярним, примусили західних лідерів переосмислити значення цінностей, що слугують підґрунтям їхніх політичних систем, а також продемонстрували крихкість міжнародних норм, які зовсім нещодавно здавалися безумовними та непорушними. Про відчутні глобальні трансформації говорити поки рано, однак українська криза підштовхнула світ до певних зрушень, без яких може опинитися під загрозою саме існування цивілізації. У березні 2014-го Володимир Путін ініціював агресію, котра, на його думку, мала набути масштабів невеликого локального конфлікту — чергового насильницького захоплення прилеглої до Росії території за сценарієм, який блискуче спрацьовував у ХХ столітті й один раз, у Грузії, спрацював навіть у ХХІ, — та несподівано спостеріг, що (напевно, сам того не бажаючи) загнав сокиру в стовбур, на якому вже більше ніж півстоліття тримається мирне співіснування у розвинутому світі.
Для моєї країни зараз непростий час. Частину території України окуповано Росією. Ще частину втримують російські війська разом із нікому непідконтрольними, але добре озброєними загонами сепаратистів. Утретє протягом минулих ста років Росія посунула на Україну[100], прагнучи загарбати землю, яку всупереч історичним фактам називає своєю, і підкорити народ, який ніколи не був братнім. Чотирирічне «господарювання» донецького клану, що передувало збройному протистоянню, та нинішні військові витрати зумовили найбільший із часу розвалу СРСР спад української економіки. Проте найгірше — у гібридній війні з РФ продовжують гинути люди. За даними ООН, станом на початок 2015-го на сході України загинуло понад п’ять тисяч українців, не менш як чверть із яких — мирні жителі.
Утім, незважаючи на всі негативні та часто трагічні аспекти, українській кризі притаманні й позитивні наслідки. Найважливіший із них — об’єднання української нації. Незалежність не отримують у подарунок, незалежність виборюють і здобувають. Українці зрозуміли це через двадцять чотири роки після розпаду Радянського Союзу.
100
Попередні два рази: захоплення УНР більшовиками 1921-го та боротьба радянського НКВС із УПА після Другої світової війни протягом кінця 40-х — початку 50-х років.