— Я лише дуже вас прошу, пане… — скривившись, перебив Голоту нервовий Лукомський.
— Голота.
— Пане, хм, Голото… Давайте без демонстрацій вашої латини. Я й так бачу, що ви добре навчалися в Кракові чи там у Празі, чи…
— У Болоньї.
— Добре, добре. Pax, рах[27]. Але, заради Бога, скажіть мені, що вам потрібно в усій цій справі?
— Хм. Як ви бачите, вигляд у мене ще той. Я оце саме переживаю, як це сказати, досить складний відрізок мого й так неспокійного життя. А якщо коротко, то з благословенної Болоньї довелося тікати без шеляга в кишені й тепер мені треба… Урешті, багато чого мені треба, і я в цьому питанні надіюся на вашу милість.
— Думаю, ми можемо обговорити це пізніше… Після того, як я почую ваші пропозиції.
— У благословенній Болоньї завжди казали: Ride bene chi ride l’ultimo, тобто добре сміється той, хто сміється останнім. Подумаймо ж, як нам добряче посміятися з наших ворогів, — улесливо продовжив Голота.
— Я не хочу сміятися, я хочу відрубати голову тому вилупку Краваржу, — нервово смикаючи головою, проговорив Лукомський.
— Теж можливий варіант…
— Так? То підемо в дім, обговоримо, пане Голото, як, вибачте, ваше ймення?..
— Зараз я без імені, просто Голота. Знаєте, пісня така є про козака? — усміхнувся до Лукомського жебрак.
Вони сиділи у великій залі з гербами на стінах і з картинами численних благородних предків пана Яна, хоча вся округа знала, що шляхтичами Острозькі міщани Лукомські стали зовсім недавно, коли діду пана Яна пощастило, і він раптово розбагатів на торгівлі збіжжям. Пан умостився у великому кріслі, простяг довгі ноги у капцях, зчепив руки перед собою й запитливо глянув на Голоту.
— Так що ж ви пропонуєте? Тільки прошу, — роздратовано додав він. — Ми тут на Волині живемо без усіх цих мудрагелій, — змахнув рукою князь. — Тож просто й без італійських цитат.
— А от учора я впевнився, що Волинь не така вже й далека від цивілізації, як думав я сам. Люд з дивовижним ентузіазмом піджарював вашого гостя, вибачте, пане Яне, але це правда. Усе було незгірш, ніж у Сарагосі, де я бачив, як палили родину марранів[28], що не зреклися поганської віри. Тож і ми діятимемо сучасними методами. Що я пропоную? Розслідування.
— Ні! Мене це не влаштовує! Я хочу голову Краваржа ось на оцій тарілці і з яблуком у горлянці, — різко відрізав Лукомський.
— Не виключаю, що так воно й буде, пане Яне, — заспокоїв його Голота. — Але кавалерійським наскоком ви собі лише нашкодите. Не поспішаймо. По-перше, треба звернутися з листом до самого Яблоновського. Коли ж він приїде, а він приїде, не сумнівайтеся, бо нікому не потрібна війна з вами та вашими родичами, — запопадливо проказав Голота, і Лукомський відразу набундючився. — Коли ж він приїде, ми будемо знати про вбивства в Болотківцях усе. І про роль у них війта. Яблоновському нічого не залишиться, лише як стяти голову війту самому. Тобто ми помстимося Краваржу руками його ж господаря, пане Яне.
— Звучить оригінально, але якось малоймовірно. Давайте трохи детальніше, якщо ваша ласка. Бажаєте трохи угрину?
— Не люблю мадярського, трохи бургундського, якщо ваша ласка.
— Хм, де це ви навчилися розбиратися у вині, пане Голото?
— У Бургундії, вашамосць.
Несподівано двері розчинилися, до зали зайшов слуга й щось прошепотів пану на вухо. Лукомський сидів, слухав, його брови піднімалися, губи кривилися, а очі наливалися кров’ю.
— Сучі діти!!! Вони так усіх шляхтичів в окрузі повбивають! А потім — і мене! — нарешті прорвало Лукомського.
— Що сталося? — стурбовано запитав Голота.
— У триклятих Болотківцях ці лайдаки знайшли ще одного упиря. І кого — Фальчинського!!! Він, звичайно, не відрізнявся добрим характером і полюбляв судитися з ким тільки можна, але ж хто не любить? І з ким я тепер полюватиму, псякрев? — Лукомський зіскочив і нервово заходив кімнатою.
— Так що, і цього Фальчинського спалили?
— Ні, старий помер сам, коли побачив купу цих свиней зі смолоскипами, які увірвалися до нього в дім з криками: «Упир! Упир!». Схопився за серце й сконав. Курвська курва!
— Думаю, пане Яне, мені терміново треба навідатися в Болотківці.
— Я сам туди поїду! — закричав Лукомський.
— Пане Яне, ми з вами вже говорили, прямий конфлікт вам зараз не потрібний.
28
Термін, яким християнське населення Іспанії й Португалії називало євреїв, що прийняли християнство, та їхніх нащадків.