— На гілку старої груші?
— Тут, у вишині серед гілля, я мав час поміркувати, яку тактику обрати, як провести розвідку. Ви просто не побачили, як я діяв би далі. О, то було б блискавично! Швидке захоплення ворога з флангів, і зрештою — coup de collier! — вирішальний удар.
— Це ж Мурза, Голото, на ньому сусідська дітлашня мало не верхи катається. Він би вас хіба зализав до смерті…
— Знаєте, пані, думаю, бути зализаним до смерті теж не надто приємно! — теревенив далі нісенітниці Голота, спускаючись. — Від цього ваш іклань не стає менш небезпечним, особливо для моїх шароварів та сап’янців. До речі, звіра вже прив’язали? — озираючись, спитав він.
— Так, злазьте, злазьте, мій Ланселоте, — зі сміхом відповідала війтова.
— Пречудово! Ось вам і чергова прекрасна перемога славетного воїна, моя Гвіневро, — пафосно промовив Голота, зіскакуючи з груші. — Присвячую її вам!
— О, ви такий люб’язний, мій лицарю.
— Ви змушуєте мене червоніти. Може, зайдемо до будинку, поки мене не атакував отой ваш одноокий півень і мені не довелося вступати у протиборство ще з одною диявольською вигадкою підступного fatum[36]. Щось ваша звірина сьогодні агресивно налаштована, а знову звершувати геркулесівські подвиги мені не хочеться. По одному за раз.
Вітальня війтового будинку різко вирізнялася з-поміж інших господ, які Голота бачив у цій окрузі. Видно було, що її облаштували, відчуваючи, як то кажуть французи, «ностальгію», тож Голоті здалося, що він зайшов у празьку кам’яницю. Темне лаковане дерево, лави, тяжкий стіл, ковані підсвічники виглядали досить дивно.
«Ніяких тобі ікон та рушників, — подумав Голота, — й перехреститися немає куди». Він обдивився все довкола й урешті сів на край лави, притримуючи карабелу.
— Місцеві, які заходять до будинку, мабуть, трохи здивовані, коли бачать таку собі Богемію на Волині.
— Це не зовсім Богемія, а скоріше Сілезія, я ж звідти родом. Краваржу все одно, а я й досі сумую за своїм Рацибужем. Ви були там? Ні? Дуже миле містечко, у мене завжди навертаються на очі сльози, коли його згадую. Знаєте, от на Купала тутешні всі плетуть вінки, стрибають через вогонь, ходять лісом папороть шукають, а я по-своєму, по-сілезьки його святкую. Печу печиво й мугикаю своє graj, słońce, graj, tutaj sa twoi słończeta і потім роздаю солодощі малечі… — засміялася вона й швидко додала: — Та й навряд чи ця господа впадає в очі, бо не думаю, що дуже багато людей заходило сюди. Краварж усі питання з посполитими вирішує надворі, а шляхтичів ми приймаємо в іншому крилі.
— А хіба шляхтичі приїздять ще в Болотківці? — Голота подивився на війтову, ураз зробившись серйозним. — Бо ж тут їх нині вбивають чи не по трьох за день, та ще й найрізноманітнішими способами.
— Так, пане Голото, поголос про ті смерті в шинку й про спалення пішов по всій окрузі. Уже навіть гінці приїздили з навколишніх сіл, питали, чи здихалися ми упирів. Отака в нас тут цивілізація, — з гіркотою відказала війтова, дивлячись у вікно.
— Хм, лише дивом тут і мене не здихалися. Якби не ви і не щасливий збіг обставин, пані, я б уже просмалився на вигоні, як ото той нещасний Котович.
Краваржова лише нахилила голову, нічого не сказавши. Голота ж продовжив:
— Софіє, я не ходитиму навколо… Я плекаю до вас, хм, — закашлявся Голота, — певні почуття… Наприклад, вдячність. Отже! Кхе, волинське повітря мені явно не йде на користь, але contra spem spero,[37] що звикну… Можливо, через те, що ви не дали мене спалити відразу, можливо, через те, що не дали повісити мене потім. Так чи інакше, ви — єдина близька мені людина в цій глушині. І єдина, хто може допомогти в цій заплутаній historia зі смертями, упирями, відьмаками й іншою волинською чортівнею.
— Дуже приємно це чути, але… — потупилася Краваржова.
— Жодних «але», тільки з вами я можу поговорити відверто, без заплутаних натяків та недомовок, — промовив Голота й замовк.
— Кажіть же, — перервала мовчанку, що затягнулася, війтова.
— Лукомський та ваш чоловік уклали угоду, яка коштувала мені немало часу й умовлянь цих упертих дурнів, вибачте, Софіє, — покосився Голота на війтову. — І тепер я намагаюся розплутати смерті в шинку, які спровокували цілу низку інших смертей, які у свою чергу у будь-який день можуть призвести до справжньої різанини. І це таки станеться, якщо я не знайду вбивць раніше.
— Я це розумію, але що я можу зробити для вас? — здивовано запитала Краваржова.