Я ввімкнув невеликий електрокамін, але він грів так погано, що зрештою я його вимкнув і, не роздягаючись, ліг.
У цьому будинку, де був готель «Мажестік», є три- й чотирикімнатні квартири - колишні номери «люкс» чи просто сполучені між собою під час ремонту кімнати. Але я віддаю перевагу однокімнатним квартирам. У них не так сумно. Вони створюють ілюзію, ніби живеш у готелі. Ліжко тут те саме, що було в номері 252. І нічний столик той самий. Не знаю, чи письмовий стіл із чорного дерева у псевдостилі Людовіка XVI також належав до готельних меблів, а от килима, сіро-брунатного й місцями потертого, у номері 252 не було. Ванна та умивальник тепер теж інші.
Вечеряти мені не хотілося. Я вимкнув лампу, заплющив очі, й мене почали заколисувати далекі голоси, що співали хорал. Я лежав у темряві, коли раптом : задзвонив телефон.
- Алло!.. Це Вількур.
Він говорив тихо, майже пошепки.
- Я вас потурбував? Ваш телефон я знайшов у довіднику.
Я мовчав. Тоді він запитав знов:
- Я вас потурбував?
- Ні.
- Я тільки хотів, щоб між нами все було ясно. Коли ми прощалися, мені здалось, що ви гніваєтесь на мене...
- Я не гніваюсь.
- Однак той ваш жест...
- То був жарт.
- Жарт? У вас дуже своєрідний гумор.
- Нічого не вдієш,- відказав я. - Мене слід приймати таким, який я є.
- Ваш жест здався мені недружнім... Ви мене в чомусь звинувачуєте?
- Ні.
- Я вас ніколи ні про що не просив... Ви, Анрі, прийшли до мене самі. Самі І знайшли мене - там, на бульварі Гамбетта.
- Мене звуть не Анрі.
- Вибачте... Я вас із кимось переплутав... Із брюнетом... тим, який давав і поради щодо ставок на іподромі... Не знаю, що Сильвія в ньому знайшла...
- Я не хочу говорити з вами про Сильвію.
Розмовляти в темряві було нелегко. З першого поверху долинали звуки англійських хоралів, заспокоюючи мене: я відчував себе того вечора не зовсім самотнім.
- Чому ви не хочете говорити зі мною про Сильвію?
- Бо ми з вами говоримо не про ту саму Сильвію.
Я поклав трубку. А через кілька секунд телефон задзвонив знову.
- Нелюб'язно так кидати трубку... Але я вас не облишу.
Він намагався надати голосу іронічного відтінку.
- Я стомився,- сказав я. :
- Я теж. Але це не причина, щоб не розмовляти. Тепер ми з вами лишилися єдині, хто дещо знає...
- Мені здається, ви все забули...
Запала мовчанка.
- Не зовсім... Це вас непокоїть, так?
- Ні.
-Зрозумійте ж, затямте собі: найкраще Сильвію знав я... Тільки мене вона кохала... Бачите, я не уникаю відповідальності.
Я поклав трубку вдруге. Збігло кілька хвилин, і телефон задзвонив знову.
- Ми з Сильвією були дуже прив'язані одне до одного. Все інше для неї не мало ніякого значення... - Він говорив далі, так ніби я й не клав трубку вдруге. - Отож я хотів побалакати з вами про все це - бажаєте ви цього чи ні. Я дзвонитиму, доки ви не погодитесь...
- Я вимкну телефон.
- Тоді я підстерігатиму вас під будинком. Ви так просто мене не спекаєтесь. Зрештою, це ви прийшли до мене...
Я поклав трубку знову. І знову дзвінок.
- Я дещо пам'ятаю... Таке, через що у вас можуть бути неприємності... Я хочу, щоб ми серйозно поговорили про Сильвію.
- Ви забуваєте, що я теж можу наробити вам неприємностей,- відповів я.
Цього разу я, поклавши трубку, накрив телефон подушкою, щоб не чути дзвінків. Потім устав і, не засвічуючи лампи, сперся на підвіконня. Бульвар Сім'є був унизу безлюдний. Час від часу проїжджали автомобілі, і я щоразу дививсь, чи котрийсь не спиниться. Десь клацали дверцята... Він би вийшов і підвів голову на вікна «Мажестіка», щоб подивитись, на якому поверсі ще світиться. Потім зайшов би до телефонної кабіни - там, де бульвар ледь-ледь повертає... Може, зняти трубку? Чи відповісти йому? Найкраще було б дочекатися дзвінка й прикласти трубку до вуха, не кажучи жодного слова. Він би гукав: «Алло! Ви мене чуєте? Ви мене чуєте? Я біля вашого будинку... Озвіться! Озвіться ж!..» А я у відповідь на ці чимдалі тривожніші й жалібніші крики тільки мовчав би. Так, я хотів, щоб оте моє почуття порожнечі перейшло до нього.
Хор давно вже змовк, а я все стояв коло вікна й чекав, що його постать з'явиться внизу, в білому світлі від ліхтарів на бульварі Сім'є - так, як вона з'явилася тієї неділі на Англійській набережній, на тлі рожевого присмеркового неба...