Выбрать главу

Олекса Влизько

НЕГРИ, КАРТИ, АПЕРИТИВИ

Недалеко од вокзалу Фрідріх-Штрасе, зразу за мостом Вайдендамер, міститься кафе авантурників, шулерів, мулатів і негрів.

Я мав щастя спитати одного професора, що таке негри. Він мені сухо й докладно відповів:

— Згідно з дослідами Змерінґа, Вайта, Кампера, Блюменбаха, негр є тварина з групи метазоа бімана. Харчується сараною — акрідіодеа с. шистоцерка перегринум олів., круглими червами —нематодес вермес, черепахами — спаргіс коріацеа, африканськими мандрівниками, членами європейських географічних товариств та місіонерами найсвятішого трону св. Петра в Римі. За системою поділу Ретціюса, негрів треба віднести до кубла доліхоцефалі прогнаті. За Лінеєм, негр є гомо ассер — африканус ніґер. У негрів дуже розвинені пліка семілунарис, горло й статеві органи. Довжина тулуба, за Гульдом, 36,98, руки й пучки — 45,15, ноги — 48,47. Відношення тулуба до ноги, — з печаткою й підписом секретаря — 131,00, руки до ноги — 107,30. Округа голови в мм — 510. Екземплярів вераґінес у негрів не знайдено. У вуха негрів часто, коли вони сплять, залазять коловоротки — ротаторія, з відмінку гідатина сента.* Первісні статеві відно...

Дальших пояснень вельмиповажного професора я витримати не міг і ганебно втік, як горобець від флюгарки на будинку бюргера. Боюсь, що він мене самого вважав лише за примірника гомо азіятикус, що п'є мюнхенус пивус, їсть сосискус віденікус, а коли регоче, то ірже, як гіпотеріюм антілопікум — третичний предок коняки, etc.

Більше втямки далося мені пояснення одного берлінського шалапута:

— Негр? Його обов'язок грати на саксофоні! Решта — єрунда!

Нарешті, коли я спитав, що таке негр, у члена Спілки Червоних Фронтовиків Німеччини, то він коротко відрубав:

— Людина!

І можливо образився за моє існування на світі, як громадянина Республіки Рад, який, проте, не має власного матеріялістичного погляду на негрів і з йолопським виглядом тривожить людей у цій справі.

Хлопець був не далекий до істини.

Бо мене якраз цікавили берлінські погляди на негрів, а свої я викинув за вікно кімнати в пансіоні фрав Крайєнбрінґ на Ельзассер-штрасе, N. 47/48.

Отже в кожній дальшій балачці про негрів я й буду виходити з погляду трьох поглядів, що є в моєму розпорядженні й належать всі три Берліну. Оскільки це буде не моєю власною безпорадністю, – комісіонерів прохають не турбуватися.

Зараз мені ніколи.

Сиджу й п'ю пекельні аперитиви.

У цьому кафе п'ють усі.

Само собою, що в першу голову п'ють уже згадані авантурники, мулати, негри й шулери. Інакше не було б рації відзначати кафе в рекомендаціях печаткою їхньої присутности.

Перша кімната п'є пиво й слухає джаз із другої кімнати.

Друга кімната сприймає джаз та його світляні ефекти оком, танцює чарлстон, п'є шері-бренді, фронтіньяк, лякримакристи й прислухається до шуму, вдарів та вигуків у таємничій третій кімнаті.

Третя кімната дає відносне уявлення про паротяг «Пасіфік 201», як про такий і як про музичний твір за цією назвою відомого модерного композитора.

В третій кімнаті п'ють аперитиви, що роздирають душу, і з цього видко, що я теж перебуваю в третій кімнаті, а зрідка навідуюсь до перших двох.

Головні відвідувачі кафе — негри та суржики негритянок і мексиканських бандитів.

Якого чорта вони тут роблять?

В противагу до розкішних ресторанів Курфюрстендаму, де негри грають на саксофонах, а білі гуляють, — тут усе робиться навпаки. Білолиці брати б'ють у тарілки, дзвоники, саксофони, тупають ногами, ревуть, сурмлять, а негри викидають з кишень, як конвайєри, в руки кельнерів — райхсмарки.

На європейського буржуа, що попаде в це кафе, — такий расовий «переворот» справить приголомшуюче «революційне» вражіння.

Я бачу — до нас у кімнату заходить негритянка, що справляє обов'язки ґрунтваги.

Негритянського в ній дуже мало.

Ніякої екваторіяльної екзотики в ній нема.

І коли кожен п'яний негр з третьої кімнати піднімається побожно, слідом за нею, катастрофічними сходами на гору, до якоїсь негрськоі каплиці св. Ґраалю, то він, можливо, і наміру не має удавати з себе чорного Парсіфаля,* а лише справляє конфірмацію макогону, з почуття патріотизму.

Окрім того, ви ж помітили, він п'яний.

Колись Бахус* знайшов невелику гілочку винограду. Він зажадав її пересадити й для цього вклав у пташину кістку. Але в дорозі рослина стала так швидко зростати, що треба було шукати іншого вмістища. Тоді Бахус посадив її в кістку лева, а потім у кістку віслюка. Коли Бахус прибув до Накосу, — він засадив гілочку в землю разом з цими трьома кістками. Тому люди, що п'ють вино, спочатку співають пташинками, потім стають левами і, нарешті, обертаються на віслюків.