ПОТРІБЕН ПОМІЧНИК.
Він не звернув на неї особливої уваги. Туз не знав, за чим повернувся в Касл-Рок, але точно не за роботою хлопчика на побігеньках.
На вітрині було кілька досить шикарних предметів – із тих, які б він загріб із собою, якби мав нічну оборудку в оселі якогось багатія. Шахова дошка з різьбленими фігурами у вигляді тварин джунглів. Намисто з чорних перлин – виглядало дорого, проте Туз подумав, що перлини насправді штучні. Ніхто в цьому засранську, звісно, не може дозволити собі низку справжніх чорних перлин. Але робота гарна. Виглядають досить справжніми. І…
Туз, звузивши очі, поглянув на книжку позаду намиста. Вона стояла на корінці так, що з вітрини було чудово видно обкладинку, на якій силуети двох чоловіків стояли вночі на гірському кряжі. Один у руках тримав кирку, а інший лопату. Вони копали яму. Книжка називалася «Втрачені й заховані скарби Нової Англії». Ім’я автора було надруковано під зображенням дрібними білими літерами.
Його звали Реджинальд Меррілл.
Туз підійшов до дверей і натиснув ручку. Вона легко повернулася. Над головою теленькнув дзвінок. Туз Меррілл увійшов у «Необхідні речі».
– Ні, – сказав Туз, дивлячись на книжку, яку містер Ґонт узяв із вітрини й подав йому. – Мені не ця потрібна. Ви, мабуть, узяли не ту.
– Це єдина книжка на вітрині, запевняю вас, – відповів містер Ґонт дещо стурбованим голосом. – Можете самі глянути, якщо не вірите мені.
Якусь мить здавалося, що Туз так і зробить, але тоді він роздратовано зітхнув.
– Ні, не треба, – сказав він.
Книжкою, яку продавець подав йому, виявився «Острів скарбів» Роберта Льюїса Стівенсона. Що сталося, цілком зрозуміло – він був думав про Батю і помилився. Хоча насправді він помилився, коли вирішив повернутися в Касл-Рок. Якого хера він тут забув?
– Слухайте, дуже цікаве місце тут у вас, але мені треба йти. Побачимося іншим разом, містере…
– Ґонт, – сказав продавець, простягаючи руку. – Ліленд Ґонт.
Туз простягнув свою долоню, і її проковтнуло. Грандіозна потужна сила ніби пронизала його в момент контакту. Розум знову наповнило те похмуро-блакитне світло – цього разу величезним суцільним спалахом.
Він забрав руку. Був приголомшений, і в нього трусилися коліна.
– Це що було? – прошепотів він.
– Здається, це називають «приковуванням уваги», – відповів містер Ґонт. Він говорив тихо й холоднокровно. – І вам варто бути уважним, коли я говорю, містере Меррілл.
– Звідки ви знаєте, як мене звати? Я не представлявся.
– О, я знаю, хто ви такий, – сказав містер Ґонт, коротко засміявшись. – Я на вас чекав.
– Як ви могли мене чекати? Я, бля, навіть не знав, що приїду, доки не заліз в машину.
– Секунду, перепрошую.
Ґонт ступив до вікна, зігнувся й підняв табличку, що була сперта на стіну. Тоді нахилився до вітрини, зняв табличку
ПОТРІБЕН ПОМІЧНИК
і повісив натомість
ЗАЧИНЕНО У ЗВ’ЯЗКУ ЗІ СВЯТКУВАННЯМ ДНЯ КОЛУМБА.
– Навіщо ви це зробили? – Туз почувався, ніби наштовхнувся на дротяну огорожу, через яку проходить невеликий струм.
– Для продавців звична справа – знімати оголошення про пошук помічників, коли з’являється людина на вільну посаду, – відповів містер Ґонт досить грубо. – Мій бізнес у Касл-Року росте в дуже приємному темпі, і тепер мені потрібна чиясь міцна спина й додаткова пара рук. Я останнім часом дуже легко втомлююся.
– Слухайте, я не…
– Також мені потрібен водій, – сказав містер Ґонт. – Водіння, наскільки я розумію, ваш головний талант. Вашим першим завданням, Туз, буде з’їздити в Бостон. У мене там у гаражі припарковано машину. Вона вам сподобається. Це «такер».
– «Такер»[92]? – На мить Туз забув, що він сюди не по роботу шниря прийшов… чи шофера, як на те пішло. – Тобто як у кіно[93]?
– Не зовсім, – сказав містер Ґонт. Він пішов за стійку, на якій стояв старомодний касовий апарат, дістав ключ і відімкнув шухляду внизу. Витягнув два маленькі конверти. Один поклав на стійку. Інший простягнув Тузові. – Його певним чином модернізували. Ось. Ключі.
– Стоп, хвилину! Я ж сказав вам…
Очі містера Ґонта були якогось дивного кольору, який Туз не міг до кінця розпізнати, але коли вони спочатку потемніли, а тоді спалахнули, Туз відчув, як коліна знову стають желеподібними.
– Ви в пастці, Туз, але якщо не припините поводитися наче страус, ховаючи голову в пісок, думаю, мені перестане бути цікаво вам допомагати. Помічників продавців зараз хоч греблю гати. Я знаю, не сумнівайтеся. Я впродовж років наймав таких сотні. А може, й тисячі. Тож досить їблувати і візьміть ключі.
92
93
У 1988 році на екрани вийшов фільм «Такер: чоловік і його мрія» на основі подій, пов’язаних з історією розробки та створення цього автомобіля.