– Ну, дякую, Сонні.
– Та нема за що. Як думаєш, що те шмаркло робить знову в Касл-Року, Алане?
– Не знаю, – сказав Алан і повісив слухавку з думкою: «Але, мабуть, краще дізнатися».
Біля зеленого «челленджера» було вільне місце. Алан припаркувався поруч із робочим автомобілем і вийшов. Він побачив, як Білл Фуллертон і Генрі Джендрон дивляться на нього крізь вітрину перукарні зі жвавим інтересом, і помахав їм рукою. Генрі жестом показав на протилежний бік вулиці. Алан кивнув і перетнув її. «В один день Вілма Джерзик і Нетті Кобб убивають одна одну на розі вулиць, а наступного дня в місті вигулькує Туз Меррілл, – подумав він. – Місто перетворюється на цирк Барнума й Бейлі».
Дійшовши до тротуару на дальньому боці, він побачив, як Туз неквапно виходить із тіні зеленого навісу «Необхідних речей». Він тримав щось у руці. Спочатку Алан не міг розібрати що, але коли Туз наблизився, то зрозумів, що насправді міг розібрати, просто не в змозі повірити. Туз Меррілл не з тих хлопців, яких очікуєш побачити з книжкою в руці.
Вони зійшлися біля порожньої ділянки, де раніше стояв «Емпоріум Ґалоріум».
– Ну привіт, Туз, – поздоровкався Алан.
Туз був аніскілечки не здивований побачити його. Він дістав окуляри з вирізу футболки, однією рукою струснув їх і начепив на носа.
– Ну-ну-ну, і шо ти, дядя?
– Що ти робиш в Касл-Року, Туз? – рівним голосом запитав Алан.
Туз із перебільшеним зацікавленням подивився на небо. Дрібні проблиски світла відбивалися від його «рей-бенів».
– Та гарна днина, щоб проїхатися, – відповів він. – Літня така.
– Дуже гарна, – погодився Алан. – А водійське посвідчення в тебе є?
Туз із докором глянув на нього.
– Думаєш, я їздив би, якби не мав? Це було б незаконно, правда?
– Мені здається, це не відповідь.
– Я пересклав, як тільки мені дали попередження, – сказав Туз. – Їжджу законно. Як тобі таке, начальнику? Нормальна відповідь?
– Напевно, я краще сам перевірю. – Алан простягнув руку.
– Здається, ти мені не довіряєш! – сказав на це Туз. Він говорив тим самим насмішкуватим глузливими голосом, проте Алан вчував під ним нотки люті.
– Що вдієш, просто я з Міссурі[99].
Туз переклав книжку в ліву руку, щоб мати змогу правою витягнути з кишені гаманець, тож Алан зміг краще роздивитися обкладинку. «Острів скарбів» Роберта Луїса Стівенсона. Він глянув на посвідчення. Підписане й дійсне.
– Реєстрація машини в бардачку, якщо хочеш пройтися та її також перевірити, – сказав Туз. Тепер Алан чіткіше чув гнів у нього в голосі. І стару пиху.
– Думаю, тут я тобі повірю. Може, розповіси, для чого ти насправді повернувся в місто?
– Приїхав подивитися на оце, – промовив Туз і показав на вільну ділянку. – Не знаю чому, але приїхав. Сумніваюся, що ти мені повіриш, але так уже сталося, що це правда.
Дивним чином, проте Алан йому вірив.
– Бачу, ти і книжку купив.
– Читати я вмію, – відрубав Туз. – Сумніваюся, що ти і в це віриш.
– Ну-ну. – Алан заклав великий палець собі за пояс. – На місце подивився і трохи прибарахлився.
– Ну ви подивіться на нього, вірші складає і сам про це не знає.
– Ну виходить, складаю. Добре, що ти це відзначив. Тепер, я так розумію, ти собі покотиш геть із міста, правда?
– А якщо ні? Мабуть, шукатимеш щось, за що мене можна закрити, так? У тебе в словнику хоч є слово «реабілітація», шерифе Пенґборн?
– Так, – сказав Алан, – але в його визначенні Туз Меррілл не фігурує.
– Ти на мене не тисни, мужик.
– А я й не тисну. Якщо почну, ти відчуєш.
Туз зняв окуляри.
– Такі, як ти, ніколи не відчепляться, правда? Ви ніколи… блядь… не… відчепитеся.
Алан промовчав.
За мить Туз, здавалось, узяв себе в руки. Він знову вдягнув окуляри.
– Знаєш, – сказав він. – Думаю, я таки поїду. Маю відвідати певні місця, закінчити певні справи.
– Це добре. У зайнятих руках робота горить.
– Але якщо захочу повернутися, то повернуся. Почув?
– Чудово тебе чую й хочу попередити, що не вважаю це мудрим рішенням. Мене ти почув?
– Я тебе не боюся.
– Якщо ні, – сказав Алан, – ти навіть тупіший, ніж я думав.
Туз дивився на Алана крізь темні окуляри, а тоді розсміявся. Алан не зважав на звук – сміх був моторошний, дивний і недоречний. Він стояв і дивився, як Туз перетинає вулицю своєю ходою підстаркуватого бандюка, відчиняє автомобіль і сідає всередину. За мить двигун ожив. Вихлоп перднув із глушників, люди на вулиці зупинилися, щоб глянути, що там.
99
Штат Міссурі має прізвисько