Думки крутилися й носилися в Браяновій голові, ніби клаптики сміття в циклоні.
КРИВАВА СУТИЧКА.
«Вони казали, що ти елітний… але це брехня…»
Це була дуель.
КРИВАВА: Нетті Кобб, жінка з собакою.
«Ти і кролика не зловиш…»
Коли ведеш справу зі мною, потрібно пам’ятати дві речі.
СУТИЧКА: Вілма Джерзик, жінка з простирадлами.
Містер Ґонт краще знає…
«…і ти не друг мені»[104].
…і з дуеллю не покінчено, доки містер Ґонт не СКАЗАВ, що з нею покінчено.
Знову й знову ці думки крутилися в голові клубком жаху, провини й страждань, у ритмі золотих хітів Елвіса Преслі. Опівдні шлунок Браяна почало крутити й звивати. Він босоніж поквапився в туалет у кінці коридору, якомога тихіше. Мама не почула. Вона була в себе в кімнаті, де Елвіс тепер говорив їй, що хоче бути її м’яким ведмедиком.
Повільно крадучись назад у кімнату, Браян, ще більше засмучений, ніж до того, усвідомив з абсолютно страшною й непереборною певністю: картка Сенді Коуфекса зникла. Її вкрали вчора вночі, поки він спав. Він заради неї взяв участь у вбивстві, а тепер картки нема.
Браян побіг, ледь не перечепився на килимі посеред спальні й дістав свій альбом бейсбольних карток із комода. Погортав сторінки з такою переляканою швидкістю, що кілька навіть видер із кілець корінця. Але картка – та сама картка – була на місці: вузьке обличчя дивилося на нього з-під пластикового покриття на останній сторінці. На своєму місці, і Браян відчув, як його пройняло величезною хвилею нещасного полегшення.
Браян витягнув картку з конвертика, підійшов до ліжка й ліг, тримаючи її в руках. Він не розумів, чи взагалі може її відпустити. Це все, що він отримав від цього жахіття. Єдина річ. Вона йому більше не подобається, але вона належить йому. Якби він міг повернути Нетті Кобб і Вілму Джерзик до життя, спаливши картку, то одразу дістав би сірники (чи принаймні думав, що так вчинив би), але він не може повернути їх, і тому думка про те, щоб утратити картку й не отримати нічого натомість, ніяк не допомагала.
Тож він тримав її в руках, дивився на стелю й слухав приглушені звуки Елвіса, що саме починав «Дерев’яне серце». Не дивно, що Шон сказав, як погано він виглядає. Обличчя бліде, очі великі, темні й апатичні. Та і його серце здавалося дерев’яним, як на те пішло.
Раптом нова, справді страшна думка прорізала темряву в голові з лячно проворною яскравістю комети: його бачили!
Браян різко виструнчився на ліжку, з жахом дивлячись на себе в дзеркало на дверях шафи. Яскраво-зелений пеньюар! Яскраво-червона хустка на бігуді! Місіс Міслабурскі!
«Хлопче, що там діється?»
«Точно не знаю. Здається, містер і місіс Джерзики сваряться».
Браян підвівся з ліжка й підійшов до вікна, частково очікуючи, що в цю ж хвилину на під’їзну доріжку своїм поліцейським авто заїде шериф Пенґборн. Не заїхав, проте скоро він буде тут. Бо коли двоє жінок вбивають одна одну в кривавій сутичці, проводиться слідство. Місіс Міслабурскі допитають. І вона скаже, що бачила хлопця біля будинку Джерзиків. І тим хлопцем, скаже вона шерифові, був Браян Раск.
Унизу почав дзвонити телефон. Мама не підняла слухавку, хоча мала свій апарат у спальні. Вона й далі підспівувала під музику. Нарешті він почув, як відповідає Шон.
– Хто говорить?
Браян спокійно мислив: «Він витягне з мене все. Я не вмію брехати, ще й поліцейському. Я не зміг навіть збрехати місіс Лерý про те, хто розбив вазу в неї на столі, коли їй тоді довелося піти в учительську. Він усе витягне з мене, і я потраплю у в’язницю за вбивство».
Саме тоді Браян Раск уперше замислився про самогубство. Ці думки були не якісь моторошні, не романтичні. Навпаки, вони були спокійні, дуже раціональні. Батько в гаражі тримає дробовик, і зараз дробовик здається цілком логічним варіантом. Відповіддю на всі запитання.
– Бра-а-яне-е-е! Телефон!
– Я не хочу говорити зі Стеном! – крикнув він у відповідь. – Скажи йому, нехай подзвонить завтра!
– Це не Стен, – відповів Шон. – Якийсь інший дядько. Дорослий.
Браянове серце вхопила величезна крижана долоня й стиснула. Ось воно – телефонує шериф Пенґборн.
«Браян? Маю до тебе кілька запитань. Запитання дуже серйозні. Боюся, якщо ти негайно не підійдеш сюди, щоб відповісти на них, доведеться заїхати й тебе забрати. Доведеться приїхати на своїй поліцейській машині. Скоро твоє ім’я буде в газетах, Браяне, а фотографія – по телебаченні, і всі твої друзі це побачать. Побачать і мама з татом, і твій молодший братик. А коли показуватимуть фотографію, ведучий новин казатиме: “Це Браян Раск, співучасник у вбивстві Вілми Джерзик та Нетті Кобб”».
104
Рефреном лунають слова з пісні Елвіса Преслі «Hound Dog». Нижче також згадуються пісні «(Let Me Be Your) Teddy Bear» і «Wooden Heart».