Крім того, ніде навколо не було видно розетки.
Туз раптом поспокійнішав, і це було не настільки дивно, як могло б здаватися. Було дві причини вирівнювання його емоційного барометра.
По-перше, Туз – свого роду відсталий. Йому було б цілком комфортно жити в печері й тягати свою жінку за волосся поміж киданням каміння у ворогів. Він – із тих чоловіків, чия реакція лише тоді цілком передбачувана, коли проти нього з’являється хтось із більшою силою і владою. Такі зіткнення ставалися нечасто, але коли траплялися, він майже одразу ж схилявся перед більшою силою. Хоча він про це й не здогадувався, саме ця риса не дала йому просто втекти від Летючих братів Корсонів. У людей штибу Туза Меррілла єдиним потягом, сильнішим за потяг до домінації, є глибока потреба перекотитися на спину й скромно підставити незахищене горло, коли з’являється справжній лідер зграї.
Друга причина була навіть простіша: він вирішив вважати, що це все йому сниться. Частково Туз знав, що це неправда, але в цю думку все одно повірити було легше, ніж довіряти чуттям. Він не хотів навіть припускати існування світу, в якому перебуває містер Ґонт. Тому легше – безпечніше – просто на якийсь час зупинити процеси мислення й рухатися далі, доки ця справа не завершиться. Якщо він так чинитиме, то врешті-решт прокинеться у світі, з яким давно знайомий. Бачить Бог, той світ має свої небезпеки, але він принаймні зрозумілий.
Туз прибив кришки назад до ящиків з пістолетами й амуніцією. Тоді підійшов до автомобіля й узявся за полотняний брезент, також укритий шаром пилу. Він стягнув його… і на мить від захоплення й щастя забув про все на світі.
Так, це був «такер», і він приголомшував.
Колір – канарково-жовтий. Обтічний корпус блищав хромом по боках і під V-подібним переднім бампером. Третя фара зиркала з центру капота під срібним орнаментом, схожим на двигун футуристичного експреса.
Туз повільно обійшов його, пожираючи очима.
Обабіч заднього кузова була пара хромованих решіток. Він поняття не мав, для чого вони там. Білобокі покришки «Ґуд’єар» були настільки чисті, що майже світилися під світлом зі стелі. Каліграфічним хромованим почерком на кришці багажника світився напис «Такер Талісман». Туз ніколи не чув про таку модель. Він думав, що «торпедо» – єдине авто, яке випустив Престон Такер[115].
У тебе інша проблема, друзяко: на ній нема номерів. Ти що, поїдеш до самого Мейну в машині, яку за версту видно, як того білого грака, ще й без номерів і навантаженій стволами з вибухівкою?
Так. Поїде. Погана ідея, звісно, дуже погана… але альтернатива – спробувати наїбати містера Ліленда Ґонта – набагато гірша. Крім того, все це – сон.
Туз витрусив ключі з конверта, підійшов до багажника, марно спробував знайти замок. Згодом згадав фільм із Джеффом Бриджесом і зрозумів. Як у німецькому «жуку» та «шеві корвейр», у «такера» тут, позаду, двигун. А багажник – спереду.
Звісно, він знайшов замок прямо під тією дивною фарою. Відчинив багажник. Той був справді досить зручний і порожній, за винятком єдиного об’єкта. Там стояла маленька пляшечка білого порошку з ложкою, ланцюжком прикріпленою до затички. До ланцюжка також було приклеєно маленький шматочок паперу. Туз відірвав його і прочитав повідомлення, написане дрібними друкованими літерами:
Туз дотримався наказу.
Почуваючись набагато краще від дрібки незрівнянного Ґонтового коксу, від якого мозок засвітився, наче фасад «рок-оли» Генрі Бофорта, Туз завантажив пістолети й патрони в багажник. Ящик із підривними капсулями поклав на заднє сидіння, зупинившись лише на мить, щоб глибоко занюхнути. Седан пахтів тим винятковим запахом нового авто, до якого нічого не дорівняється (ну, крім бабської поцьки хіба), і, сівши за кермо, Туз побачив, що воно зовсім нове: одометр «такера талісмана» містера Ґонта показував 00000,0.
Туз запхав ключ запалювання в гніздо й повернув.
«Талісман» завівся тихим гортанним рокотом удоволення. Скільки конячок під капотом? Туз не знав, але за відчуттями там цілий табун. У тюрмі було багато книжок з автомобілістики, і більшість Туз прочитав. У «такера торпедо» рядний шестициліндровий двигун і п’ятдесят кубічних дюймів, що дуже схоже на автомобілі, які містер Форд виробляв між 1948-м і 1952-м. У нього близько ста п’ятдесяти коней під капотом.
Ця машина здавалася потужнішою. Набагато потужнішою.
115