Туз пішов униз провулком, обійшов ріг і вийшов із переднього боку «Необхідних речей». Крамниця була темна й зачинена, як і всі крамниці на нижній частині Мейн-стріт. На одному з косих місць для стоянки стояв припаркований «шеві селебріті», як містер Ґонт і обіцяв. Туз силкувався пригадати, чи було це авто тут, коли він приїхав на «талісмані», але не зміг. Щоразу, як він намагався повернутися розумом до якихось спогадів, давніших за кількахвилинні, то наштовхувався на дорожню перешкоду: бачив себе, що подає руку у відповідь на долоню містера Ґонта, цілком природний жест, а тоді усвідомлення того, що містер Ґонт тримає величезного дохлого пацюка.
«Мені потрібно попоїсти. Попросив би вас приєднатися, але…»
Що ж, це просто чергова річ, яка не має значення. «Шеві» тепер тут, а це єдине, що значення має. Туз відчинив дверцята, поклав книжку з цінною мапою всередині на сидіння, тоді дістав ключ із запалювання. Він обійшов авто й відкрив багажник. Туз здогадувався, що там знайде, і не розчарувався. Кайло і коротка лопата лежали акуратно перехрещені одне на одному в формі ікса. Туз придивився й побачив, що містер Ґонт поклав навіть пару рукавиць для важкої роботи.
– Містере Ґонт, ну ви все передбачили, – промовив він і затраснув багажник.
Зробивши це, Туз побачив наліпку на задньому бампері «селебріті» і нахилився, щоб прочитати:
Я ♥ АНТИКВАРІАТ
Туз розсміявся. Він продовжував сміятися, проїжджаючи Олов’яний міст у бік старого будинку Треблгорнів, ділянка яких мала б стати першим місцем для розкопок. Піднімаючись на пагорб Пандерлі з іншого боку моста, він проїхав повз кабріолет, що їхав у бік міста. Кабріолет був наповнений молодиками. Вони співали «Ісус – мій найкращий друг», надриваючи голоси і дотримуючись однієї партії в ідеальній баптистській гармонії.
Одним із тих молодиків був Лестер Айвенго Претт. Після гри в тачбол він із компанією хлопців поїхав на озеро Оберн, десь за двадцять п’ять миль звідти. Там тривало тижневе наметове відродження[116], і Вік Тремейн сказав, що о п’ятій будуть особливі молитовні збори зі співами церковних гімнів, приурочені до Дня Колумба. Оскільки Саллі взяла машину Лестера і вони не мали якихось планів на вечір – кіно чи вечеря в «Макдональдзі» в Саут-Перісі, – він поїхав із Віком та іншими хлопцями, кожен з яких – добрий християнин.
Він, звичайно, знав, чому решта хлопців з таким завзяттям вирішили поїхати, і причина була не в релігії – принаймні не зовсім у релігії. На наметових відродженнях, що обплітають Нову Англію від травня й до останньої ярмаркової естафети з волами[117] в кінці жовтня, завжди багато гарних дівчат, а ще ж гарні співи (не кажучи вже про меси з гарячими проповідями і чималу дозу старого доброго духу Ісуса), які завжди дарують їм радісний, завзятий настрій.
Лестер, який мав дівчину, дивився на плани й схеми своїх друзів з поблажливістю старого одруженого чоловіка, що спостерігає за витівками молодих самців. З ними він поїхав здебільшого через дружбу, а ще тому, що любив послухати добру проповідь і гарно поспівати після бадьорого дня ударів головою та блоків корпусом. Це найкращий спосіб прохолодження, який він знав.
То були гарні збори, у кінці яких багацько людей хотіли бути спасенними. Через це вони протривали трішки довше, ніж Лестерові хотілося б. Він планував потелефонувати Саллі й запитати, чи не хоче вона сходити у «Віксі» на содову з морозивом чи щось таке. Він помітив, що дівчата люблять іноді якісь такі спонтанні речі.
Вони проїхали Олов’яний міст, і Вік залишив його на розі Мейн і Вотермілл.
– Класно пограли, Лесе! – гукнув із заднього сидіння Білл Макфарленд.
– Звісно! – радісно гукнув у відповідь Лестер. – Пропоную повторити у суботу – може, я тобі зламаю руку, а не просто розтягну!
Четверо молодиків у Віка в машині палко заревіли на такий дотеп, а тоді авто рушило. Звуки «Ісус – мій друг назавжди» линули в повітря, яке досі було напрочуд літнє. Зазвичай очікуєш, що холодок буде навіть у найтепліші пори бабиного літа, коли сонце вже зайшло. Проте сьогодні – ні.
Лестер почав повільно підійматися пагорбом у бік дому, відчуваючи втому, біль у м’язах і цілковите задоволення. Кожен день прекрасний, коли віддаєш своє серце Ісусові, але деякі дні навіть прекрасніші за інші. Сьогодні – один із тих прекрасніших, і все, чого йому зараз хотілося, – це сходити в душ, потелефонувати Саллі, а тоді влягтись у ліжко.
116
117
У штатах Нової Англії, зокрема Мейні, популярним традиційним заняттям на ярмарках є змагання, в яких воли на час тягають спеціальні навантажені сани.